Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

дівчиську? Мій батько так здивувався! Сказав мені: «Лоретто Марі Снов, я завжди думав, що ти вийдеш заміж за якогось вродливого дурня, який ходить у високих чоботах і полює заради потіхи на лисиць!». А тут — оце так так! — я виходжу за вченого. Подумати тільки, може, маючи такого премудрого чоловіка, я й сама з часом помудрішаю? Хоча, мушу сказали, що Джордж не так терпляче відповідає на мої запитання, як ти. Він каже, що друкування книжок з ботаніки — заскладна тема, та я й досі не знаю різниці між літографією і гравюрою. Я ж правильно кажу — літографія? То ж може бути, що я залишуся такою ж дурною, як і була! Хай там як, а ми житимемо якраз навпроти вас, по той бік ріки! Ото буде весело! Батько обіцяв збудувати для нас чудовий будиночок відразу біля Джорджевої друкарні. Ти муситимеш приїжджати до нас щодня! Ми всі троє ходитимемо на вистави в «Олд Друрі»!

Алма, яка досі не встала з підлоги, не могла вимовити ні слова. Добре, що Ретта лопотіла, сховавши голову в неї на грудях, і не бачила її лиця.

Джордж Гокс одружується з Реттою Снов?

Але ж Джордж був судженим Алми. Останні п’ять років вона так ясно собі це уявляла. Навідуючись до палітурної майстерні, Алма фантазувала про нього — про його тіло! Але вона плекала і скромніші фантазії. Як вони працюють пліч-о-пліч, проводять ретельні дослідження. Як вона виїжджає з Білого Акру в день весілля. Вони житимуть разом у маленькій кімнатці над друкарнею, де приємно пахнутиме чорнилами й папером. Алма уявляла, як вони помандрують до Бостона, а може, навіть далі — аж до Альп, де лазитимуть по каміннях, шукаючи сон-траву й переломник мохнатий. Він запитає її:

— Як тобі ця рослина?

А вона відповість:

— Гарна й рідкісна.

Він завжди був такий добрий до неї. Якось навіть узяв її руку в свої долоні. Вони стільки разів по черзі дивилися в один і той же мікроскоп, захоплюючись побаченим.

Що ж такого Джордж Гокс побачив у Ретті Снов? Їй пригадувалось, як Джордж, заледве глянувши Ретту, відразу розгублювався і ніяковів. Алма пам’ятала, як Джордж завжди спантеличено дивився на неї, коли Ретта щось казала, немовби шукаючи допомоги, підтримки чи пояснення. Ті миті, коли Джордж із Алмою перезиралися, почувши Реттині слова, були найсолодшими моментами близькості — принаймні Алма так собі уявляла.

Напевно, вона уявляла собі надто багато.

Глибоко в серці вона ще надіялася, що це просто ще одна з чудернацьких витівок Ретти, оманливий політ її уяви. Ще хвилину тому Ретта казала, нібито в возівні оселились відьми, тож усе було можливо. Та ні. Алма надто добре знала Ретту. Вона не жартувала. Ця Ретта була серйозна. Ця Ретта теревенила про клопіт із рукавами й шалями, який маєш, коли виходиш заміж у лютому. Ця Ретта справді хвилювалася через намисто, яке їй мала позичити матір, — хоч коштовне, Ретті воно було не зовсім до вподоби: що коли ланцюжок задовгий? Що як він заплутається у корсеті?

Алма зненацька встала й підняла Ретту з підлоги, їй увірвався терпець. Вона більше не мала сили спокійно сидіти і слухати її балаканину. Не знаючи, що робити далі, вона обійняла Ретту. Обіймати її було значно легше, ніж дивитися на неї. До того ж Ретта нарешті замовкла. Вона так міцно стиснула Ретту, що почула, як та, писнувши від несподіванки, різко вдихнула. Відчувши, що Ретта от-от знову заговорить, Алма цитьнула на неї і обійняла приятельку ще міцніше.

Вона мала незвично сильні руки (руки коваля, як у батька), а Ретта була така крихітна, з грудками, як у кролика. Деякі види змій так убивають свою жертву — стискаючи обійми все міцніше й міцніше, допоки та не перестає дихати. Алма ще сильніше її стиснула. Ретта знову писнула. Алма ще міцніше її здушила — так міцно, що її ноги відірвалися від землі.

Вона пам’ятала той день, коли вони зустрілися: Алма, Пруденс і Ретта. Скрипка, виделка і ложка. Тоді Ретта казала: «Якби ми були хлопчиськами, то затіяли б бійку». Але Ретта не вміла битися. Вона би програла. Ще й дістала б доброї прочуханки. Алма ще сильніше стиснула обійми довкола цього крихітного, нікчемного, дорогого їй дівчиська. Міцно-міцно заплющила очі, однак із куточків усе одно потекли сльози. Вона відчула, як Ретта обм’якла в її обіймах. Ще трохи — і вона б узагалі перестала дихати. Дурненька Ретта. Люба Ретта, яку — навіть тепер! — неможливо було зненавидіти.

Алма впустила приятельку на підлогу.

Ретта, охнувши, гупнулася і мало не підскочила, як м’яч, угору.

Алма змусила себе сказати хоч щось.

— Вітаю тебе — будь щаслива! — видушила з себе вона.

Ретта схлипнула й тремтячими руками схопилася за корсет. Всміхнулася, така простодушна і довірлива.

— Яка ж ти добра, Алмо! — сказала Ретта. — Як сильно ти мене любиш!

Алма на диво церемонно, наче б була чоловіком, простягнула Ретті руку для потиску, спромігшись на ще одне речення:

— Ти цього заслуговуєш.

— Ти знала? — накинулася Алма на Пруденс за годину, заставши сестру у вітальні за шиттям.

Пруденс поклала шиття на коліна й, склавши руки, мовчала. Проте Алма вперто чекала, доки сестра заговорить, їй не терпілося її на чомусь підловити. Але на чому? На її обличчі нічого не можна було прочитати, а якщо Алма сподівалася, що Пруденс Віттекер поведеться так нерозважливо, що першою заговорить за таких дражливих обставин, то вона зовсім не знала Пруденс Віттекер.

Серед мовчанки, що запанувала в кімнаті, Алма відчула, що її злість перетворюється з лютого обурення у відчуття якоїсь прикрої образи, спустошливого смутку.

— Ти знала, — змушена була нарешті спитати Алма, — що Ретта Снов виходить заміж за Джорджа Гокса?

Пруденс не змінилася на лиці, проте Алма помітила, як довкола сестриних вуст з’явилася тоненька біла лінія, немовби вона їх злегка стиснула. За мить лінія зникла — так швидко, як і з’явилася. Може, Алмі вона всього лиш привиділася.

— Ні, — відповіла Пруденс.

— Як так? — запитала Алма.

Пруденс мовчала, тож Алма продовжила.

— Ретта каже, що вони заручилися за тиждень після того, як померла наша мама.

— Ясно, — сказала Пруденс після довгої паузи.

— Ретта взагалі знала, що я… — Алма затнулася й мало не розплакалася. — Що він був мені небайдужий?

— Звідки я можу таке знати? — відказала Пруденс.

— Вона дізналася про це від тебе? — в Алминому голосі з’явилися різкі, нетерплячі нотки. — Це ти їй сказала? Більше ніхто, крім тебе, не міг сказати їй, що я