Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Старий привітав його, і хлопець зайшов усередину, вдихаючи відрадний аромат ладану та старих книжок. Там були запилені, а в деяких випадках і пошарпані книги, надруковані в ХІХ столітті. Як вони потрапили до Абу Кабіра, а не до Ісмаїлії? А хто з мешканців цього провінційного містечка любив читати, не кажучи вже про такі книжки? Якби тільки він мав гроші, то купив би весь товар у магазині. Але для початку хлопець зупинився й купив дивну книгу під назвою «Струшування куф», «Коли аналізуєш поему шейха Абу Шадуфа» шейха Юсефа аль-Шірбіні. Що ж означає цей кухуф? Він знав, що однина каф на мові кассимів і салехів була частиною кори пальмового дерева, і що це також означало людину, яка була грубою, хамською та дикою (як кора пальми). Отже, що мав на увазі автор шляхом струшування кухуфа? Чи йдеться про струшування пальми, щоб вона скинула фініки? Книжку треба було прочитати.
Мідхат замислився, чи варто йому купувати чи ні? Його розум спонукав залишити книжку на полиці, оскільки в кишені було лише кілька піастрів. Але хлопець хотів знати, що шейх аль-Шірбіні мав на увазі під словом кухуф і про що це струшування. Наскільки він розумів, кухуф не був йому чужий, і колись він був одним із них. Хіба люди в Ісмаїлії не називали його грубим? Після довгих роздумів він зміг вирішити проблему, і шейх із білою бородою показав йому жест. «Не хвилюйся, гроші не важливі», — сказав він. Шейх зробив знижку.
Мідхат ледве дочекався вечора, щоб повернутися до своєї кімнати. Скинувши піджак, ліг на ліжко, усе ще одягнений у сорочку й штани, і не заснув, поки не закінчив читати книжку при світлі гасової лампи о третій годині ночі. Він зупинився лише для того, щоб посміятися, з’їсти халви, яка була для нього обідом. Виявилося, що під кухуфом малися на увазі селяни, яким аль-Шірбіні присвятив свій сатиричний аналіз. У вступі аналітик написав: «Тепер пояснімо, що ми обіцяли зробити, і привід для всієї цієї пісні й танцю... І перш ніж заглибитися в океани цих слів, ми згадаємо, що трапилося з деякими звичайними сільськими мешканцями, і опишемо їхній характер, манери та імена. Тож ми говоримо: їхні погані манери та жорстокий характер пов’язані з тим, скільки часу вони проводять у товаристві тварин, від їхньої байдужості до витончених людей, від їхньої схильності змішуватися з людьми грубого характеру, від близькості до плуга та лопати, трясучи копитом по гумнах, і своєю манерою кружляти навколо посівів і жати в жнива...»
Що мав на увазі шейх, коли селяни трясуть копитами по гумнах? У кухуфа має бути інше значення, і воно не буде зрозумілим, якщо не заглибитися в суть книжки. Тоді стало зрозуміло, що одне з визначень слова каф більше не вживається, принаймні серед салехів і кассимів. Каф, згідно із цим визначенням, був головним убором, «зробленим із вовни або хутра, який носять на голові»... переважно бідні. «Вони носять щось, що називають тартуром, і накидають на нього каф...» Тож від цього визначення тепер відмовилися. Селяни, яких він знав, більше не носили ні кафа, ні тартура. Вони носили тартур в епоху Абу Джада, чий тартур налякав хлопців, але в очах шейха вони все ще були куфами, в іншому значенні цього слова.
Якби не визначні пам’ятки, які зустрічали приїжджих під час в’їзду в Абу Кабір, місто мало б вигляд як Салех або Кассим, хоча воно було більшим за обидва села. Але в місті було більше цікавого, ніж здавалося на перший погляд. Місто мало душу й суворий характер. І воно не було таким лагідним, як Ісмаїлія.
У перші дні навчання Мідхат став свідком іншого способу протесту. Студенти зібралися у дворі, а дві особи перед ними, виголошували промову — один із них представляв партію «Вафд», а інший — «Братів-мусульман». Кожен промовець стояв збоку сходів, і вони по черзі розмовляли. Обидва були красномовними, відвертими та здатними мобілізувати натовп та запалити ентузіазм своєї аудиторії. Після того, як кожен із них мав можливість виступити, весь мітинг і «Брати-мусульмани», і прихильники «Вафд», об’єднавшись у колону, рушили й вигуки проти окупації та короля Фарука ставали все гучнішими. Мідхат схилявся до партії «Вафд», як і його дядько Салем, і був схвильований промовою спікера «Братів-мусульман», який, правду кажучи, говорив вельми майстерно. Йому сподобалося, що обидва промовці дали один одному можливість поговорити без жодних переривань. Він був у захваті від красномовства ораторів: де вони навчилися цих ораторських навичок? Він ніколи не бачив подібного в Ісмаїлії. Промови в середній школі ніколи не виголошувалися тими, хто мав який-небудь авторитет чи чітку політичну свідомість, яка ділила людей на партії, а студентськими лідерами, хоча місто було оплотом братів-мусульман. Група мала там мечеть і початкову школу, а також армію розвідників і джаввалів, які пройшли військову підготовку.
Як міг Абу Кабір, містечко, досягти цього дива? Можливо, причиною цього було те, що життя тут було суворішим. Ісмаїлія була схожа на маленьку частинку Європи або європейський острів, що розкошує в єгипетському океані. Можливо, саме взаємодія з іноземцями та економічне опертя на них призвели до характерної м’якості та лагідності корінних мешканців міста, а також їхнього небажання вивчати свою культуру. Окрім району іноземців, де було повно зарубіжних книжкових магазинів, не було де купити чи позичити книжки, чи навіть просто переглянути. Крім книжкових шаф Салема, здавалося, що в арабській Ісмаїлії справді не було місця для книжок.
Потім поступово перед ним почали відбуватися інші дива. Мідхат знайшов у школі бібліотеку з невеликою колекцією книжок для позики, бібліотеку, якої ніколи не було в середній школі в Ісмаїлії. Незабаром він познайомився з групою студентів, які цікавилися літературою та писали вірші. Здебільшого вони були і бідних сімей або їхні батьки були дрібними землевласниками. Уперше хлопець відчув, що
