Правік та інші часи - Ольга Токарчук
Врешті Бог повернувсь і, роздратований гармидером, знищив усе створене однією думкою. Тепер Шостий Світ стоїть порожній і глухий, як кам’яний склеп».
Час Ізидора
Якось, коли Ізидор прийшов на пошту зі стосом листів, поштарка в блискучому халаті зненацька наблизила обличчя до віконечка й сказала:
— Начальник тобою дуже задоволений. Казав, ти наш найкращий клієнт.
Ізидор завмер з хімічним олівцем над бланком чергової скарги.
— Як це? Я ж завдаю пошті збитків. Але це все за законом, я не роблю нічого поганого…
— Ах, Ізидоре, ти нічого не розумієш. — Зарипіло, відсуваючись, крісло, й жінка наполовину висунулася з віконечка. — Пошта заробляє на тобі. Тому начальник тішиться, що знайшовся хтось такий, як ти, саме в нашому відділенні. Бачиш, домовленості між державами такі, що за кожен загублений міжнародний лист обидві країни платять порівну. Ми тобі платимо в злотих, а вони — в марках. Ми тобі ці марки обмінюємо за державним курсом, усе згідно з правилами. Заробляємо і ми, і ти. Власне кажучи, ніхто нічого не втрачає. Ну, то що, хіба ти не задоволений?
Ізидор кволо кивнув головою.
— Задоволений…
Жінка відсунулася назад у віконечко, взяла в Ізидора бланки скарг і почала їх механічно проштемпельовувати.
Коли він повернувся додому, перед будинком стояла чорна машина. Міся вже чекала біля дверей. Обличчя в неї було сіре й нерухоме. Ізидор одразу зрозумів: сталося щось жахливе.
— Ці панове до тебе, — проказала Міся дерев’яним голосом.
У кімнаті біля столу сиділо двоє чоловіків у світлих плащах і капелюхах. Йшлося про листи.
— До кого пишеш листи? — спитав один з них і запалив циґарку.
— Ну, до туристичних фірм…
— Це пахне шпіонажем.
— Та що я маю до шпіонажу? Я як побачив машину, то, знаєте, подумав, ніби щось сталося з дітьми, коли, слава Богу…
Чоловіки обмінялися поглядами, і той з циґаркою вороже подивився на Ізидора.
— Нащо тобі стільки кольорових буклетів? — запитав раптом другий.
— Цікавлюся світом.
— Цікавишся світом… Нащо тобі ця зацікавленість світом? Чи ти знаєш, що можна дістати за шпіонаж?
Чоловік зробив швидкий рух біля шиї.
— Перерізання горла? — запитав наляканий Ізидор.
— Чому ти не працюєш? З чого живеш? Чим займаєшся?
Ізидор відчув, що його руки пітніють і що він починає затинатись.
— Я хотів постригтись у ченці, та мене не прийняли. Допомагаю сестрі та шваґрові. Рубаю дрова, бавлю дітей. Може, дістану якусь пенсію…
— Жовті папери, — буркнув той з циґаркою. — Куди висилаєш листи? Може, до «Вільної Європи»?
— Лише до автомобільних або туристичних фірм…
— Що в тебе було з Уклеїною жінкою?
Ізидор лише тепер зрозумів, що їх передусім цікавить Рута.
— Можна сказати — все і нічого.
— Тільки без філософії.
— Ми народилися в один день, і я хотів з нею одружитися… але вона виїхала.
— Знаєш, де вона тепер?
— Ні. А ви знаєте? — запитав Ізидор з надією.
— Не твоє діло. Тут запитую я.
— Панове, я не винний. Польська Пошта мною задоволена. Поштарі мені самі це сказали.
Ті підвелись і рушили до виходу. Один з них ще обернувся з порога й сказав:
— Пам’ятай, що ти під контролем.
Кілька днів потому Ізидор отримав зім’ятого і забрудненого листа з закордонними марками, яких ще не бачив. Машинально глянув на відправника і прочитав: Amanita Muscaria.
Ці слова здалися йому напрочуд знайомими. «Може, це якась німецька фірма», — подумав він.
Але лист виявився від Рути. Ізидор здогадався про це, тільки-но побачивши незграбний, дитячий почерк.
«Дорогий Ізеку, — писала вона, — я дуже далеко, в Бразилії. Іноді не можу спати. Так за вами тужу. А іноді взагалі про вас не думаю. Маю тут багато справ. Мешкаю в величезному місті, повному різнокольорових людей. Як твоє здоров’я? Маю надію, що моя мама також здорова. Мені її дуже не вистачає, та знаю, що вона не змогла б тут жити. Я маю все, чого хотіла. Не передавай вітання нікому, навіть моїй мамі. Нехай мене скоріше забудуть. Amanita Muscaria».
Ізидор не спав до ранку. Лежав і дивився в стелю. До нього повертались образи та запахи з тих часів, коли тут ще була Рута. Він пам’ятав кожне її слово, кожен порух. Відтворював їх почергово. Коли перше сонячне проміння дібралося до віконця східного голубника в даху, Ізидорові покотилися з очей сльози. Потім він сів і пошукав адресу: на конверті, на аркуші, навіть під маркою і на її заплутаному малюнку. Та не знайшов.
— Я поїду до неї. Назбираю грошей і поїду до Бразилії, — голосно сказав Ізидор сам до себе.
Потім здійснив задум, який ненавмисно підкинули йому нишпорки з СБ. На аркуші, вирваному з зошита, написав: «Прошу надіслати мені проспекти. Вітання. Ізидор Небеський». На конверті написав адресу: «Радіо «Вільна Європа». Мюнхен. Німеччина».
Поштарка зблідла, побачивши цю адресу. Мовчки подала йому формуляр на рекомендований лист.
— І відразу попрошу бланк на скаргу, — сказав Ізидор.
Це був дуже простий бізнес. Ізидор висилав такий лист раз у місяць. Відомо було, що він не лише не дійде до адресата, але й не покине кордонів навіть повіту. Щомісяця отримував відшкодування за ці листи. Нарешті, вкладав у конверт чистий аркуш. Не було вже сенсу просити проспекти. Це був екстра-заробіток, який Ізидор відкладав у скриньку з-під чаю. На квиток до Бразилії.
Навесні наступного року нишпорки в плащах забрали Ізидора до Ташува. Засвітили лампою в очі.
— Шифр, — промовив один з них.
— Що «шифр»? — запитав Ізидор.
Другий відважив йому доброго ляща.
— Назви шифр. Яким способом шифруєш інформацію?
— Яку інформацію? — здивувавсь Ізидор.
Знову дістав в обличчя, цього разу сильніше. Відчув кров на губі.
— Ми перевірили всіма доступними методами кожне слово, кожний квадратний сантиметр листа й конверта. Розшаровували папір. Перевірили марки. Збільшували кожну в десятки разів. Досліджували під мікроскопом їхні зубчики і склад клею. Аналізували кожну літерку, кожну крапку й кому…
— Але нічого не знайшли, — докинув другий, той, що бив.
— Там немає ніякого шифру, — тихо сказав Ізидор і хусточкою витер кров з-під носа.
Обидва чоловіки розсміялися.
— Ну добре, — почав перший. — Домовмося: почнемо ще раз, спочатку. Ми тобі нічого не зробимо. Напишемо в протоколі, що ти не зовсім нормальний. Таким тебе, зрештою, всі вважають. І відпустимо додому. А ти нам за це розкриєш свій секрет.
