#хто верхи? - Юлій Череп

- Гаразд. Розповім, раз ти так наполягаєш. 

За вікном посигналили.

- Йосип драний! Я вже й забув за рибалку. Фелікс не дочекався й сам приїхав. Бувай, лисичко, я побіг.

Петро поцілував на прощання Юлю, вхопив рюкзак з речами та вийшов до Фелікса.

- Вибач, закрутився.

- Розумію, розумію, - підморгнув Фелікс, - Я б з такою дружиною теж про вудочки забув.

Петро вирішив промовчати. Тим більше Фелікс мав рацію. Бо все майже так і сталося, якби він сам не приїхав.

Машину Фелікса лишили на краю села, а далі до берега де на них вже чекав човен пішли пішки. Петро одразу захотів сісти на весла, щоб м'язи тримати в тонусі, але сильна течія та незагоєні після обкатки Шовка рани, швидко дали про себе знати. На середині річки Петро аж скривися від болю й випустив весла.

- Що таке? Що сталося? - занепокоєно спитав Фелікс.

- Не розрахував трохи сили, - прокрехтів Петро, - Забув про зламані ребра та забої, а воно нагадало.

- Ну ти даєш, - похитав головою Фелікс.

Тим часом стрімка течія добряче знесла човна вниз, де вже по обидва береги височили дерева лісу. Враз потемнішало. Сонце, що й так вже сідало, остаточно сховалося за верхівками дерев і не стало навіть натяку на його присутність. 

Фелікс пересів на весла і направив човна до більш менш підходящої для рибалки місцини. Прив'язалися до старчачого з води коріння та закинули вудочки. Спочатку сиділи мовчки зосереджено спостерігаючи за тим як за течією повз човна пропливе то соломинка, то дрібна гілочка, то опале з дерев листя. 

На покльовку не було навіть натяку, проте Петру подобалося. Він давно мріяв про такий відпочинок. Дивлячись на лице Фелікса, той цілком поділяв настрій Петра. 

Вже давно перевалило за півночі та навіть почав здійматися легкий туман. Нічну тишу порушував лише писк комарів, які марно намагалися подолати захисний бар'єр спрею. Засіб від комах виявився настільки смердючим, що ладен був відігнати, мабуть, не лише комах, а й ведмедів, якби ті водилися у лісі. Зненацька задзвонив телефон Петра. Його звук на фоні тиші пролунав неначе сирена цивільної оборони в глухому селі на Закарпатті. Викликав Степан.

- Що сталося? - одразу відчув щось лихе Петро.

- Конюшня Юлі горить! 

Петро мовчки відв'язав човна, стрибнув на весла і не зважаючи на біль у м'язах та ребрах почав гребти з такою силою, що весла мало не складалися навпіл. Фелікс же нічого не розуміючи лише приголомшено спостерігав за ним та за вудочками які так і залишалися закинутими у воду.