Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Останнє бажання - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Останнє бажання - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Читаємо онлайн Останнє бажання - Євгенія Анатоліївна Кононенко

— Він і до того все розумів.

— Так. Мати водила мене до нього і забирала… я уявляла, як вона ненавиділа мене тоді. Батько змушував її весь час бути зі мною, вона не могла зустрічатися з чоловіком, якого любила.

— Ти й таке з’ясувала?

— Я бачилася з тим чоловіком. Але то інша історія, лише моя. А я про нашого спільного Геба. Він сказав моїм батькам, що мені варто було би підучитися, погодився на третину платні, яку вони платили за мене раніше, коли ми ходили втрьох. Мати приводила мене й забирала, але на занятті я була без неї. Іноді вона сиділа в сусідній кімнаті, а Лазик лизав їй руки. Але вона не розуміла англійської, якою ми з Гебом говорили. Він навчив мене поводитися з моїм ненормальним батьком. Я вже тоді зрозуміла, чому він не хотів одружуватись. І дід це розумів. І наполіг на його шлюбі з мамою. Я ж потім після смерті матері кілька років жила в одному домі з батьком, і він уже з мене не знущався, а навпаки, шанував. А для початку Геб пояснив мені, що мої батьки — дуже нещасні люди, хоча зовні такими не видаються. Тому й шукали способу вилити свій гнів на кого завгодно. А тут такий добрий привід: розпусна малолітка. Твій батько вірно написав: діти кидаються з головою в ранній секс, коли їм дуже бракує тепла вдома.

— Я не думаю, щоби Павлові аж так бракувало тепла з його батьками, але хто знає… Лілько, я не знаю, як я із цим жив, але ж то я здав тебе твоїм батькам. Я дуже заздрив Павлові, що в нього дівчина, а в мене нічого не вийшло. Він хвалився тобою, він розповідав, що ви з ним робили на шлюбному ліжку твоїх батьків. А в мене були лише полюції. Я не знав, що почнеться аж такий жах для тебе. Я нарешті сказав тобі про це.

— Я це знаю, Майку. Мені це також пояснив Геб.

— Тобто, коли ми почалися зустрічатися, коли я привіз тобі вірші Джофрі Хіла від Павла, ти вже знала, що всі твої нещастя через мене?

— Майку, повторюю, я це знала ще тоді, бо ми це вирахували з Гебом, хто міг би зателефонувати моїм батькам. Я не розізлилася на тебе через це. Навпаки, мені подобалося, що я сподобалась аж двом хлопцям. Що другий не схотів миритися з тим, що я дісталася іншому. Бо я тоді не закохалася в жодного з вас. Хоча й пишалася, що мене хочуть аж два хлопці.

— ?

— Бо закохалася я в Геба. То вже потім я зрозуміла, що то був чоловік, у якого не закохуються, якому не потрібна жіноча любов. Що він пробуджує інші почуття.

— Так, він був старим парубком. І це недаремно. А може... те саме, що й твій батько?

— Може, й це. Але то не головне в його особистості, Майку.

— А ти ж прочитала, що написав Павло про Геба?

— Прочитала, Михасю, ми з тобою разом це читали. Геб казав мені: початок статевого життя — то дуже велика ініціація. Це водночас причащаєшся і до великої свободи, і до великого рабства. І в наших руках обрати свободу, а не рабство. Дітей до певного віку не пускають туди, бо велика ймовірність, що діти скотяться до рабства. Але, якщо це вже сталося, то назад дороги нема. Треба битися за свободу.

— Тобі пощастило, що ти продовжувала ходити до нього… А моя мати шукала його ще коли я жив з батьками.

— Так, він зник відразу потому, як віддав мені листа. Я читала в його домі материн лист. І в домі був безлад, як перед від’їздом. Можливо, він також емігрував, як і батьки Павла.

— А хотілось би знайти його! А ти знаєш, може він знайдеться, якщо надрукувати «Останнє бажання»!

— Цілком можливо, — відповіла Ліля. — У нас немає іншого способу розшукати нашого Геба. Він із нами й так, але дуже хотілось би знайти його в дійсності.

— А я б показав йому, як я переклав Tenebrae Джофрі Хіла. Tenebrae — це «Заутреня». Не знаю, чи вдалося мені вірно передати все те нагромадження смислів:

Це жужелиця чистого горіння, Це допит біля довгого стола, Це істина глибинного єднання, Це неймовірна самота бажання, Це хор брудних і непристойних згод, Це соло найчистішого моління…

— прочитав глухим голосом Михась з екрана комп’ютера щойно знайдений файл.

* * *

Несподівано для самого себе зірвавшись на кілька днів до Міста сірих будинків, Валерій Івак майже нікуди не ходив, лишався в домі, де народився і жив до одруження. Хіба що один раз вийшов перейтися, коли ні сестри, ні її чоловіка вдома не було. Пройшов вгору вулицею Маловолодимирською. Ірина Василівна називала ту вулицю саме так, старою назвою. Піднявся вгору на Велику Підвальну, а потім через Рейтарську вийшов до світло-сірого будинку, де колись жив Гаврило Матвійович, якого діти називали Гебом. І кілька хвилин постояв біля того будинку, дивлячись угору, на вікна того помешкання на останньому поверсі.

Михась завіз Валерієві

Відгуки про книгу Останнє бажання - Євгенія Анатоліївна Кононенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: