Нарцис і Ґольдмунд - Герман Гессе
У години таких міркувань Ґольдмунд відчував, як у ньому нуртує материнська кров, гордість і зневага безпритульного до осілих і майновитих. Часом і робота, й майстер були йому огидні, як прісна бурда, часто він був близький до того, щоб втекти світ за очі.
Та й майстер уже не раз гірко каявся в тому, що зв’язався з цим норовливим і ненадійним хлопцем, який часто неабияк випробовував його терпіння. Те, що він дізнався про Ґольдмундів спосіб життя, про його байдужість до грошей і майна, його пристрасть до марнотратства, його численні любовні пригоди і часті бійки, не могло викликати в нього симпатії; він узяв до себе цигана, ненадійного зайдиголову. Він не міг також не зауважити, якими очима цей паливода дивився на його доньку Лізбет. І якщо він і проявляв більше терпіння, ніж йому хотілося б, то робив це не з почуття обов’язку чи страху, а через апостола Йоана, фігура якого народжувалася у нього на очах. З почуттям любові і душевної спорідненості, в якому він не зовсім собі зізнавався, майстер спостерігав, як цей з лісів приблудний циган за тим зворушливим і прекрасним, хоч і таким незграбним малюнком, через який він колись залишив його у себе, тепер повільно і примхливо, але наполегливо і бездоганно створював свою дерев’яну статую апостола. Коли-небудь, в цьому майстер не сумнівався, вона буде готова, незважаючи на всі настрої і перерви, і це буде витвір, на який досі не був здатний жоден з його підмайстрів, та й великим майстрам таке вдається нечасто. Хоч як багато не подобалося майстрові в його учневі, скільки б він його не шпетив, шаленіючи, про Йоана він ніколи не сказав йому жодного слова. Залишок юнацької привабливості й хлоп’ячої дитинності, завдяки яким Ґольдмунд так подобався багатьом, за ці роки поступово зник. Він став приємним і сильним чоловіком, якого обожнювали жінки і недолюблювали чоловіки. Та й характер, його внутрішня сутність дуже змінилися з того часу, як Нарцис пробудив його від блаженного сну ще в монастирі, відтоді, як світ і мандри добряче потріпали його. З красивого, ніжного загального улюбленця, лагідного і послужливого монастирського учня він давно став іншою людиною. Нарцис його розбудив, жінки зробили його обізнаним, мандри загартували. Друзів він не мав, його серце належало жінкам. Вони легко завойовували його, одного жаданого погляду було досить. Йому не легко було встояти перед жінкою, він реагував на найменший натяк. І він, що так тонко відчував красу і найбільше любив завжди молоденьких дівчаток у пору їх розквіту, він дозволяв зачаровувати і зваблювати себе також не дуже привабливим і вже літнім жінкам. Іноді на танцях він зі співчуття прив’язувався до якої-небудь немолодої, сумної, нікому непотрібної дівчини, але не тільки зі співчуття, а й через невсипущу цікавість. Щойно він починав захоплюватися якоюсь жінкою – неважливо, як довго це тривало: тижні чи кілька годин, – вона ставала для нього найкращою, він віддавався їй сповна. І досвід навчив його, що кожна жінка прекрасна і може ощасливити, що непоказна і знехтувана чоловіками здатна на нечувану пристрасть і відданість, а та, що вже відцвіла, – на більше, ніж материнську, скорботно-солодку ніжність, що в кожній жінці є своя таємниця і свої чари, розкриття яких дарує блаженство. У цьому всі жінки були однакові. Будь-який недолік у віці або красі зрівноважувався якоюсь іншою особливістю. Та, звісно, не кожна могла втримати його однаково довго. З поганенькою він був точнісінько таким ніжним і вдячним, як і з наймолодшою і найкрасивішою, він ніколи не любив наполовину. Але були жінки, які по-справжньому прив’язували його до себе лише через три або й десять ночей кохання, а деякі вже після першого разу ставали нецікавими й забувалися.
Любов і пристрасть здавалися йому єдиним, що по-справжньому може зігріти життя і наповнити його сенсом. Він не знав честолюбства, єпископ чи жебрак – йому було однаково; заробітки і майно теж не захоплювали його, він їх зневажав і не був здатний нічим пожертвувати заради них, безтурботно викидаючи на вітер гроші, яких заробляв часом немало. Любов жінок, статеві ігри – це стояло у нього на першому місці, а причиною його дедалі частішої схильності до печалі і пересичення було усвідомлення непостійності й скороминущості жадання. Миттєвий, мінливий, прекрасний спалах кохання, його коротке шаленне горіння, його швидке згасання – оце й було, на його думку, суттю усього переживання, це стало для нього символом усіх насолод і всіх життєвих мук. Тій печалі і тому страхові перед недовговічністю він міг віддаватися з такою ж самозреченістю, як і любові, й навіть цей смуток був любов’ю, він теж був пристрастю. Як любовна насолода у мить своєї найвищої, благословенної напруги певна того, що з наступним подихом має неодмінно зникнути і знову померти, так і найглибша самотність і туга знають, що раптом буде поглинута бажанням, новим захватом, світлою стороною життя. Смерть і насолода були одним цілим. Матір’ю життя можна було назвати любов або пристрасть, але нею можна було назвати також могилу і тлін. Матір’ю була Єва, вона була джерелом щастя і джерелом смерті, вона вічно народжувала, вічно вбивала, в ній злилися любов і жорстокість, і її образ, що довше він носив його в собі, ставав для нього уособленням і священним символом.
Він знав, не так на словах і в свідомості, як глибшим знанням крові, що його шлях веде
