Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Проби - Мішель Монтень

Проби - Мішель Монтень

Читаємо онлайн Проби - Мішель Монтень
хто хоче обмежити їхню, цих наук, свободу: вони уподібнюються до білої челяді, яка відслоняє свої принади бахурам, зате лікареві зась! Не дає, бачте, сором. Отож я хочу від імені цих наук довести до відома мужів (якщо є ще надто сласні жируни на шлюбному ложі), що навіть жирування з дружинами заслуговує на осуд, якщо тут не дбати про міру, і що в шлюбі можна грішити і бахурувати незгірш, як у перелюбстві. Безсоромні пестощі, на які штовхає нас перший любовний пломінь, не тільки непристойні, а й шкідливі для наших жінок. Хай безчільності навчає їх хтось інший. Вони й так згодні нас угонобити. Я сам тут завжди послуговуюся лише природним і простим звичаєм.

Шлюб — це святий і богобійний зв'язок. Ось чому розкоші, яких ми в ньому заживаємо, мають бути стриманими, статечними і приправлені щіпкою суворості. Це має бути насолода якоюсь мірою розважлива і сором'язлива. А що головна її мета — плодіння, в декого виникають поважні сумніви, чи в тих випадках, коли немає надії на плід (приміром, жінка переступила свій вік або вагітна), взагалі вільно кохатися. Платон це називає душогубством. Деякі народи, в тому числі магометани, гидують близькістю з вагітними кобітами, інші бридяться — коли у них краска. Зенобія[80] допускала свого малжонка лише для зачаття, а відтак, поки ходила важкою, гнала від себе пріч; і лиш тоді, як вона рихтувалася знов понести, він приходив до неї. Ото справді чудовий і зацний приклад подружжя!

Мабуть, від якогось жагучого і ласого до балощів поета запозичив Платон таку оповідку. Одного разу Юпітер так роз'ятрився любовним жаром, що не в змозі дочекатися, поки жона ввійде до опочивальні, повалив її на долівку і від ґвалтовності розкошів геть забув про великі і важливі постанови, щойно ухвалені вкупі з богами на Раді Небесній. Опісля він хвалився, що раював з нею долі не менше, ніж тоді, коли вперше розвив їй вінок потаєнці від її та своїх батьків.

Перські царі допускали дружин на бенкети; але як бачили, що вино їх розпалювало і що пора було попускати їм цуґлі, відсилали їх до покоїв, щоб не робити їх учасницями свого нестримного ярування, а натомість запрошували чужих, з якими не треба було панькатися.

Не всі утіхи і не всі насолоди личать кожному. Епамінонд наказав ув'язнити якогось хлопця за розпусту; Пелопід попросив зробити йому, Пелопідові, ласку і звільнити тамтого; Епамінонд відмовив, але згодом випустив хлопця на прохання його любаски, заявивши, що це ласка, гідна коханки, але не вожая. Софокл, обіймаючи посаду претора водночас із Періклом, побачив, що повз них проходить гожий хлопчина. «Чи ти ба, який гарний хлопчина!» — звернувся він до Перікла, і почув у відповідь: «Такі слова личили б комусь іншому, але не преторові: претор повинен мати чистими не тільки руки, а й очі».

Елій Вер, цезар, коли його дружина нарікала, що він розважається з іншими жінками, відповів їй, що, навпаки, він шанується, бо шлюб — це сама гідність, честь, а не хтивість і розпуста. Святоотецькі автори схвально згадують жону, яка відтрутила мужа, відмовившись терпіти його надто стидкі та сласні обійми. Власне, немає жодних дозволених і природних розкошів, у яких би не заслуговували на догану надмірності та зайвини.

Хочеться, по добрій розвазі, поспитати: чи ж людина не жалюгідна тварина? Вже сама природа ледве навряд чи дозволяє їй заживати якоїсь повної і чистої втіхи, а вона ще й силкується псувати її своїми мудраціями. Немовби ще не досить нещасна, вона своїми вибриками далі поглиблює власне убозтво.

Множим буянням своїм долі тяжкої путі.

Проперцій, III, 7, 32

Наскільки мудрість людська чинить геть по-дурному, намагаючись вигадати, як би зменшити число та солодощі даних нам розкошів, настільки її заходи корисні й розважливі, коли вона намагається рядити й підфарбовувати зло і послаблювати в нас його відчуття. Аби я очолював якусь секту, то обрав би другу дорогу, природнішу, тобто направду зручнішу і святішу, і, маю надію, здобувся б на те, що не переступити межі гідного.

Хай би там як, а наші духовні й тілесні лікарі, ніби змовившись між собою, не знаходять ні інших способів зцілення, ані інших ліків проти хвороб тіла та душі, окрім страждання, болю та гризоти. Чування, пости, волосяниці, вигнання в одлюдні й далекі місця, довічна неволя, канчуки та інші тортури запроваджено з цією метою, та ще й під умовою, аби вони були справжніми катушами і допікали нас гіркотою; щоб вийшло не так, як із таким собі Ґалліоном[81], сенатором римським. З тим, про кого по вигнанні на острів Лесбос дійшла вість до Рима, що він розкошує, а отже, те, що на нього накладено як кару, обернулося в розкоші. Тоді сенат передумав і відкликав його до власної жони та дому, звелівши перебувати там невідлучно, щоб огида стала знаряддям його кари.

Чим диктується така практика? Все дуже просто. Якби комусь говіння додавало здоров'я та бадьорості й риба смакувала йому більше, ніж м'ясиво, то говіння вже не було б спасенним лікарством: так само як у правдивій медицині порошки перестають бути помічними для того, хто їх заживає залюбки і з охотою. Гіркота і обридження — ось околичності, сприятливі для їхньої цілющої дії. Коли б природа створила ревінь як їжу, хворий не відчував би від нього полегкості. Ліки мусять ятрити шлунок, щоб його лікувати. Звідси і хибне загальне правило: все зцілюється своєю протилежністю, адже зло тут лік на зло.

Такий підхід пов'язується іноді з іншим, дуже давнім віруванням, що можна догодити Небові і природі, вдавшись до морду і душогубства, повсюдно визнаваним у всіх релігіях. Ще за життя наших отців Мурад[82] по здобутті Істму склав офіру душі свого батька з шестисот грецьких молодиків, аби ця кров змила і спокутувала гріхи небіжчика. Так само і в нових землях, відкритих уже за нашої пам'яті, ще чистих і незайманих супроти наших, цей звичай поширений майже скрізь. Усі тамтешні божки напуваються кров'ю людською, не без численних прикладів неймовірної жорстокості. Людей палять там живцем і напівспечених витягують із жаровні, щоб вирвати серце та нутрощі. Інших, надто жінок, білують живцем і з іще закривавленої шкури виготовляють собі убрання чи якусь подобу масок. Не менше бачимо там і прикладів твердості і гарту. Оті сердешні люди, відібрані в жертву, діди, жінки, діти, ходять, за кілька днів перед церемонією, збираючи милостиню — кошти на свою

Відгуки про книгу Проби - Мішель Монтень (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: