Новини - Андрій Любомирович Войницький
Щодо поповнення партійної каси. Угруповання життєво потребує коштів. Організаційне будівництво вимагає фінансових ресурсів, і чималих. Тому обов’язок кожного товариша — шукати шляхи поповнення партійної каси. Джерела надходжень на даному етапі не мають для нас істотного значення. Гроші — це дрова для розпалення світової революційної пожежі. Жоден неосоціаліст-долговець не повинен засуджувати ліві організації Латинської Америки, котрі співпрацюють з наркокартелями або самі за сумісництвом виробляють та збувають наркотики. Однак підкреслюю: в нашій агітації ми не повинні торкатися цих питань. Так, на певному етапі ми маємо повідомити потенційному прихильнику, що організація потребує коштів для агітаційної роботи, оренди приміщень, здійснення акцій, підтримки політв’язнів. Проте не слід плутати наполегливість зі здирництвом. Ми не вимагачі. Окрім того, треба вести найсуворішу звітність щодо кожної витраченої копійки.
Щодо підприємців. Вітаємо представників бізнесу в наших лавах! Ми охоче приймаємо ваш внесок у революційну справу. Ідеологія неосоціалізму крокує в ногу з часом. Ми допускаємо — з певними застереженнями — існування малого і середнього бізнесу при неосоціалізмі. Суть нашої революції не в тому, щоб знищити підприємництво на пень, це лівацький перегин. Треба використовувати підприємця заради перемоги неосоціалізму. Ми пам’ятаємо, як Сава Морозов спонсував більшовиків. Тож навіщо різати корову, чи не розумніше щодня мати свіже молоко? Угорщину за часів Яноша Кадара дехто називав «гуляш соціалізму». Ми маємо пояснювати людям, що неосоціалізм — це не злидні, голодомор, п’ять колосків і трудодні, а навпаки — справжній гуляш! Після перемоги неосоціалізму трудящі будуть користуватися усіма благами буржуазної цивілізації, ми збережемо навіть стриптиз. Жити стане краще, жити стане веселіше!
Про принцип житомирського жеку. Про відомого українського буржуазного політика Юлію Тимошенко хтось казав: «їй взагалі неважливо, яку посаду вона формально займає. Призначте її керівником жеку в Житомирі, і цей жек перетвориться на центр прийняття політичних рішень у країні». Наш обов’язок — керуватися цим принципом у громадській роботі. У будь-яких об’єднаннях і на будь-яких державних посадах неосоціаліст прагне сконцентрувати максимальну повноту влади в своїх руках, щоб успішно здійснювати на своєму місті стратегічну лінію угруповання. Якщо він працює навіть вантажником — це повинен бути найвпливовіший, найавторитетніший і геть незамінний вантажник на всьому підприємстві. Він має створити революційну ланку, налагодити роботу заводського комітету «Долгу», широко вести революційну пропаганду.
Про нашу мораль. Неосоціаліст-долгівець нехтує суспільною думкою. Він з презирством ставиться до пануючої буржуазної моралі у всіх її проявах. Морально все, що наближає революцію. Буржуазна мораль для нас — пустий звук. Так звана буржуазна мораль — це лише підмальований фасад нескінченної жаги наживи. Мораль олігархату, його зсученої челяді, кровососів на тендерах, гламурної тусовки та клубних повій — це фантик, в який запакована отрута для робітничого класу. Жодного гуманізму! Істинну суть їхньої моралі сформулював російський бізнесмен Діма Поклонський: «Всі, в кого немає мільярду, можуть іти в дупу!» Оце їхня правда, їхня мораль! У нас немає з цим нічого спільного. Це не люди, вони гірші за тварин! Хай самі йдуть у дупу!
Щодо фанатизму. Революціонер — людина приречена. В нього немає власних інтересів, справ, почуттів, уподобань. У нього немає і власності. Нема навіть імені. Все в ньому підпорядковане єдиному інтересу, єдиній думці, єдиній пристрасті — революції. Ми культивуємо фанатизм, психопатію і тотальне презирство до болю, смерті, людського життя. Ми розчахнуті перед смертю. Смерть — це лише один з наших товаришів без номера. За часів постмодернізму, цинізму, гламуру ми єдині, хто розуміє справжню метафізику смерті як переходу. Неосоціаліст-долгівець кожної хвилини готовий впустити у свій дім смерть — наче довгоочікувану гостю.
Про шлях до влади. Ми не очікуємо, що наш шлях до влади буде прямим і легким. Потрібне терпіння. Революція — це не пальба з маузера по білогвардійцях, а важка, рутинна, нудна і безоплатна праця з найповнішою віддачею. Нам не потрібні диванні вояки, що строчать у соцмережах пости про масові розстріли. Нам потрібні люди, які можуть за ніч забомбити місто газовими балонами, розклеїти листівки, знайти приміщення, організувати акцію прямої дії, ефективно провести агітацію, підрізати провокатора...
Я й не помітив, як зсутеніло. Доповідь товариша Дванадцять продовжувалася близько двох годин, і вони промайнули на диво швидко. А потім прес-секретар угруповання, товариш Сім, зробив заяву для преси. Товариш Сім, тобто Віталік, встав, повернувся до мене (тому що пресу репрезентував я один), начепив балаклаву і почав записувати звернення на їхню відеокамеру, нудно промовляючи з папірця. Я його майже не слухав, бо думав про те, як мене вибішує той факт, що цей нестерпно дратуючий хлопець до всіх своїх мерзенних вад, ще й на побігеньках у юних сталіністів. Ну як, скажіть, таку людину тримає земля?
Коли все скінчилося, я разом з Віталіком вийшов надвір перекурити. Я б
