Шість головоломок для дона Ісидро Пароді - Хорхе Луїс Борхес
— Сеньйори, — солодко промуркотів доктор Шу Тун, — ріка моєї розповіді наближається до незабутньої ночі чотирнадцятого жовтня. Дозволю собі назвати її незабутньою, бо мій неввічливий і старомодний шлунок не зумів оцінити подвійну порцію масамори[335]; це була єдина страва під час трапези у Немировського, єдина окраса столу. Я мав простий і наївний план: а) повечеряти у Немировського; б) критично налаштувавшись, переглянути в кінотеатрі «Онсе» три мюзикли, які, за словами Немировського, вельми не сподобалися мадам Цинь; в) скуштувати анісу в кондитерській «Перлина»[336]; г) повернутися додому. Пронизлива та, посмію сказати, болісна згадка про масамору змусила мене відмовитися від пунктів б) і в), порушивши звичний порядок вашого високоповажного алфавіту, і відразу перейти від а) до г). Додам, крім того, що весь вечір та цілу ніч, попри безсоння, я не залишав свого дому.
— Такий смак робить вам честь, — зауважив Монтенегро. — Щоправда, місцеві страви відомі нам із дитинства; є підстави вважати, що вони — своєрідний безцінний trouvaill[337] креольської скарбниці, і я цілком погоджуюся з доктором: на вершинах haute cuisine[338] галльська[339] кухня — поза конкуренцією.
— П’ятнадцятого числа мене розбудили двоє поліцейських, — продовжив Шу Тун, — і запросили пройти з ними до неприступного Центрального управління. Там я дізнався про те, що вам уже також відомо: дорогий Немировський так занепокоївся прагненням Фан Ше змінити місце проживання (а цей потяг з’явився у Фан Ше вкрай несподівано), що пробрався до будинку на вулиці Декана Фунеса незадовго до появи сяючої Аврори. Правду сказано в Книзі обрядів: коли твоя вельмишановна конкубіна спекотного літа опиниться під одним дахом із ницими покидьками, котресь із твоїх дітей виявиться виродком[340]; коли ти надокучаєш друзям і відвідуєш їхні палаци в неналежний час, то обличчя консьєржа дому може прикрасити загадкова посмішка[341].
Немировський на власній шкурі відчув справедливість обох цих висловлювань: він не знайшов Фан Ше, зате натрапив на дещо інше — ледве присипаний землею труп мага під вербою у патіо.
— Перспектива, вельмишановний Пароді, — втрутився Монтенегро, — перспектива — ось ахіллесова п’ята навіть найзнаменитіших східних палітр. Я ж завиграшки, маневруючи між двома країнами, додам до вашого уявного альбому майстерний raccourci[342] цієї сцени. Отже, на плечі Тай Аня царствений поцілунок смерті залишив червону печать: слід від холодної зброї, приблизно десятисантиметровий. Залізо зловмисника щезло. Щоправда, на роль знаряддя вбивства забаглося претендувати лопаті: жахливо вульгарний садовий інструмент, дуже завбачливо відкинутий на декілька метрів убік, подалі від верби. На грубому держаку лопати поліцейські (глухі до геніального ширяння думок, вони вперто поклоняються богу дрібниць) якимось чином виявили відбитки пальців Немировського. Мудрець, людина інтуїції, з погордою позирає на всю цю наукову кухню; своє завдання він вбачає в тому, щоби, деталь за деталлю, звести тривку і вишукану конструкцію. Але… Давайте-но пригальмуємо і відкладемо мої здогади на потім, я спершу повинен надати їм форму.
— Я сподіваюся, що це майбутнє колись усе ж настане, — перебив його Шу Тун, — а тому наполягатиму на своїх припущеннях і ризикну продовжити мою неідеальну оповідь. Отже, Тай Ань безперешкодно пробрався в будинок на вулиці Декана Фунеса; цього не зауважили безтурботні та недбалі сусіди, які спали, ніби застиглі на книжкових полицях томи класиків. Можна, щоправда, припустити, що пробрався він туди не раніше ніж об одинадцятій, бо за п’ятнадцять одинадцята його бачили в крамниці вживаних меблів на вулиці Майпу, яка пропахла захаращеними ветхими закапелками.
— Кваплюся долучити свій голос, — підхопив Монтенегро, — і нашептати вам (по секрету), що гострі на язик мешканці нашого міста скористалися нагодою прокоментувати появу в цій крамниці настільки екзотичного персонажа. Ось вам звіт, як саме на шаховій дошці стояли фігури: королева — це мадам Цинь; приблизно об одинадцятій вечора вона кілька разів промайнула в строкатому та метушливому натовпі постійних відвідувачів «Голови Дракона», саме там ви й могли би помилуватися її розкосими очима та ніжним профілем. Від одинадцятої до дванадцятої вона приймала в себе клієнта, який висловив бажання залишитися інкогніто. Le coeur a ses raisons…[343] Що стосується непостійного Фан Ше, то поліція стверджує, нібито ще до того, як годинник пробив одинадцяту, він поселився у добре знаних хоромах — у «покоях для мільйонерів» — готелю «Ель Нуево Імпарсіаль». Правда, про цю мерзенну діру, огидну пляму на карті наших околиць, ані ви, дорогий побратиме, ані я, — жоден із нас не має ані найменшого уявлення. А п’ятнадцятого жовтня Фан Ше піднявся на борт корабля «Yellow Fish», щоб вирушити назустріч оманливим таємницям Сходу. Його заарештували у Монтевідео[344], і тепер він мерзне на вулиці Морено[345], під пильним наглядом виконавчої влади. А як же Тай Ань? — поцікавляться скептики. Глухий до суєтної допитливості поліцейських, він плив у надійному трюмі «Yellow Fish» — властиво, в забитій цвяхами неймовірно банальній, хоч і яскраво помальованій труні, і метою цього посмертного плавання був церемонний тисячолітній Китай.
2.
Минули чотири місяці. До Ісидро Пароді в камеру двісті сімдесят три прийшов із візитом Фан Ше. Це був високий апатичний чоловік із невиразним і, мабуть, саме через це дещо загадковим округлим обличчям. Він був одягнений у білий плащ та чорне канотьє.
— Ну, ось нарешті ви завітали, — сказав йому Пароді. — Якщо ви не проти, я опишу вам і події, про які знаю, і події, про які нічого не знаю, — що, власне, сталося на вулиці Декана Фунеса. Ваш земляк, доктор Шу Тун, якого зараз тут немає, розповів нам довгу і заплутану історію, з якої я зрозумів, що 1922 року якийсь зловмисник викрав реліквію з чудодійного ідола, якому ви всі, на своїй землі, поклоняєтеся. Жерці, дізнавшись про це, вжахнулися і відразу ж спорядили посланця, щоби той покарав винного і повернув реліквію. Доктор сказав, що Тай Ань зізнався в тому, що він, Тай Ань, якраз і є той
