Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ґолем - Густав Майрінк

Ґолем - Густав Майрінк

Читаємо онлайн Ґолем - Густав Майрінк
відважився, майстре, прийти до Вас в убогому лахмітті, у якому Ви часто бачили мене на вулиці. Та що я кажу: бачили! Милостиво подавали мені руку!

Знаєте, кому завдячую тим, що нині з’явився перед Ваші очі в чистому костюмі з білим комірцем? Одному з найшляхетніших і, на жаль, невизнаних людей нашого міста. Зворушення огортає мене на згадку про цю людину.

Сам зі скромним достатком, він завжди готовий простягнути руку помочі бідним та потребуючим. Коли я бачу його, смутного, біля своєї ятки, нездоланне бажання зринає з глибини мого серця, підійти до нього й мовчки потиснути руку.

Кілька днів тому він гукнув мене, коли я минав його ятку, і дав мені грошей, тож я зміг купити собі на виплату костюм.

А чи знає, майстер Пернат, хто мій благодійник?

З гордістю кажу це, бо я першим здогадався, яке золоте серце б’ється в його грудях: це — пан Аарон Вассертрум!

Звісно, я відразу збагнув, що Харусек грає свою комедію для лахмітника, який підслуховував за дверима спаленьки. Не розумів тільки одного: навіщо? Навряд чи можна було б примітивними лестощами обвести довкруж пальця недовірливого Вассертрума. Видно, Харусек здогадався, дивлячись на мою приголомшену міну, про що я думаю, похитав, шкірячись, головою. Його подальші слова мали, вочевидь, задемонструвати мені, як добре він знає того чоловіка, і що саме той бажає почути.

— Саме так! Пан… Аарон… Вассертрум! Мені стискається серце, що не можу особисто йому сказати про свою безмежну вдячність. Заклинаю Вас, майстре Пернат, не зрадьте мене, борони Боже, не скажіть йому, що я тут був і все Вам розповів! Я знаю, як озлобила його людська ненасить, якою глибокою і, на жаль, невиліковною недовірою отруїла його душу.

Я лікар людських душ, моє чуття підказує: найліпше, аби пан Вассертрум ніколи не довідався — і з моїх уст також, — як високо я його ціную. Зізнатися — посіяти сумнів у його нещасному серці… Я б цього дуже не хотів. Хай вже краще вважає мене невдячним!

Майстре Пернат! Я й сам нещасний чоловік, змалку відаю, що таке самотність і неприкаяність! Я навіть імені свого батька не знаю. Своєї матусі ніколи не бачив… мабуть, вона рано померла… — голос Харусека зазвучав, на диво, загадково й зворушливо. — Належала, певно, — я свято вірю у це — до тих глибоких, щирих натур, які не вміють говорити вголос про свою невимовну любов. До таких натур належить і Аарон Вассертрум…

Я зберіг вирвану сторінку зі щоденника матері, завжди ношу той аркушик на грудях… Там написано, що вона любила мого батька, хоч і був той потворою, любила так, як тільки може смертна, земна жінка любити чоловіка…

Та, видно, ніколи йому про це не казала. Можливо, з подібних причин, чому і я. Хоч як крається мені серце, не можу зізнатися панові Вассертрумові в своїй вдячності.

Іще одне можна довідатися з аркуша щоденника — якщо я добре зумів відчитати, бо літери порозпливалися від сліз: мій батько, хто б він не був — хай навіки зітреться пам’ять про нього на небі й на землі! — жорстоко повівся з моєю матір’ю.

Харусек раптом бухнувся на коліна, аж підлога задвигтіла, і заволав таким несамовитим криком, що я вже й сам не знав: він і далі грає комедію чи стратив розум.

— Господи Всемогутній! Ось стою я перед тобою навколішки… Хай буде прокляте, прокляте, прокляте ім’я мого батька на віки вічні!

Останніми словами він наче подавився, секунду прислухався з вибалушеними очима. Потім його обличчя спотворила сатанинська усмішка.

Мені здалося, ніби Вассертрум тихенько застогнав по сусідству.

— Простіть мені, майстре, — мовив після театральної паузи Харусек, удавано задихаючись. — Вибачте за нестриманість, але з цією молитвою я прокидаюся і лягаю спати, благаю у Всевишнього найжахливішої смерті своєму батькові, ким би він не був…

Я поривався щось відповісти, але Харусек швидко урвав мене:

— А зараз, майстре Пернат, я все ж перейду до прохання, з яким прийшов до Вас. Пан Вассертрум мав пестунчика, якого любив понад усе. Здається, то був його небіж… Кажуть навіть, син. Але я у це не вірю, інакше він носив би те саме прізвище. Насправді ж його звали Вассорі, доктор Теодор Вассорі.

Сльози набігають мені на очі, коли згадую про нього. Я був відданий йому всією душею та серцем, так ніби нас поєднували узи любові й роду, — Харусек схлипнув, немов йому від розчулення перехопило горло. — Ах, така шляхетна людина мусила покинути цей світ! Ах! Ах! Що призвело до цього, я так ніколи й не довідався. Він сам заподіяв собі смерть. Я був серед тих, кого покликали на допомогу, та, ах, запізно… надто пізно! А коли стояв, сам, біля смертного ложа, вкриваючи поцілунками його холодні, бліді руки — чому ж тепер не зізнатися у цьому, майстре Пернат? То ж не крадіж була… — я взяв з грудей покійного троянду й пляшечку, з якої випив отруту нещасний, поклавши край квітучому життю, — Харусек вийняв пляшечку з-під ліків і тремтячим голосом повів далі: — Кладу… їх… Вам… на стіл, засохлу троянду й пляшечку. Вони були мені пам’яттю про мого покійного друга…

Як часто в години внутрішньої спустошеності, коли моє осамотіле серце тужило за померлою матір’ю і жадало смерті, бавлячись цією пляшечкою, я втішався думкою: достатньо крапнути з неї рідини на хусточку та вдихнути, щоб безболісно полинути в ті краї, де мій любий, добрий Теодор знайшов спочинок від земної скорботи.

Тож прошу Вас, вельми поважаний майстре — тому й прийшов сюди — візьміть ці речі й віднесіть панові Вассертрумові. Скажіть, що їх передала Вам людина, яка побажала залишитися невідомою і якій небайдужий був доктор Вассорі… можливо, дама…

Він Вам повірить, йому це буде дорогою пам’яттю, як було мені. Моєю йому потаємною вдячністю. Я бідний, це все, що маю, але втішаюся думкою, що обидві дрібнички належатимуть тепер йому, хай навіть не знатиме з чиїх рук прийняв він дарунок.

І я теж матиму з цього солодку втіху.

А тепер бувайте здорові, майстре! Заздалегідь складаю Вам велику подяку й низький уклін.

Студент міцно потиснув мені руку, підморгнув і, бачачи мою розгубленість, ледь чутно щось прошепотів.

— Постривайте, пане Харусек, я трохи Вас проведу, — механічно повторив я слова, прочитані з Харусекових уст, і вийшов услід за ним.

На темному сходовому майданчику першого поверху ми зупинилися — я хотів попрощатися з гостем.

— Знаю, чого ви прагнули досягти своєю комедією. Ви… Ви хотіли, щоб Вассертрум

Відгуки про книгу Ґолем - Густав Майрінк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: