ані у твоєму домі, ані в моєму. А далі розмова відразу налагодиться й набуде звичного характеру, попри делікатний характер теми, що й примусив Ананію шукати такого безлюдного місця. Сказав Ананія: Колись ти мене попросив, щоб я доглянув за твоїм домом, поки тебе не буде, і я виконав твоє прохання. Я завжди був тобі вдячний за цю послугу, відповів йому Йосип, а Ананія провадив: А тепер у мене виникла необхідність попросити тебе, щоб ти доглянув мій дім, поки мене тут не буде. Ти кудись ідеш разом із дружиною? Ні, я йду сам-один. То вона залишається вдома? Шуя піде жити до своїх родичів, вони рибалки. Ти хочеш мені сказати, що вирішив розлучитися з дружиною? Ні, я не збираюся розлучатися з нею, якщо я вже не покинув її тоді, коли довідався, що вона не може мати дітей, то тепер тим більше не розлучуся, але мене не буде вдома, й Шуї ліпше пожити в родичів протягом цього часу. То ти збираєшся покинути дім надовго? Не знаю, це залежить від того, поки триватиме війна. А який зв’язок може мати війна з твоєю відсутністю? здивовано запитав Йосип. Я піду шукати Юду Галілеянина. А чого тобі від нього треба? Хочу попросити його, щоб він прийняв мене до свого війська. Але ж ти, Ананіє, завжди був чоловіком мирним, а тепер тобі заманулося воювати з римлянами, згадай-но, що сталося з Єфраїмом та Абіезером. І з Нефталі та Елеазаром також. Схаменися, Ананіє. Послухай-но мене, Йосипе, незалежно від того, чий голос тепер говорить моїми устами, адже я вже досяг того віку, в якому помер мій батько, а він досяг на цьому світі набагато більшого, ніж його син, адже я навіть дітей не зміг народити, та й мудрості в мене обмаль, на відміну від тебе, щоб коли-небудь стати старійшиною синагоги, тож мені нічого вже не залишається в цьому житті, крім як рахувати дні, що залишилися до моєї смерті, поруч із жінкою, якої я давно не кохаю. То розлучися з нею. Моя проблема не в тому, щоб утекти від своєї жінки, моя проблема в тому, щоб утекти від самого себе, а це неможливо. А що ти зможеш зробити на тій війні, адже сил у тебе зовсім небагато. Піти на війну для мене те саме, що народити сина. Ніколи не чув нічого подібного. Я теж не чув, ця думка спала мені лише тепер. Я наглядатиму за твоїм домом, поки ти повернешся. Якщо я не повернуся, якщо тобі скажуть, що я загинув, пообіцяй мені, що ти повідомиш про мою смерть Шуї, нехай вона забере все те, що належатиме їй за правом спадщини. Обіцяю. Тоді ходімо звідси, тепер я спокійний. Ти йдеш на війну, а спокійний, правду кажучи, я не розумію тебе. Ох, Йосипе, Йосипе, скільки століть нам треба ще вдосконалювати своє знання Талмуда, щоб навчитись розуміти найпростіші речі? Навіщо ти привів мене аж сюди, не було потреби йти так далеко. Я хотів поговорити з тобою у присутності свідків. Хіба тобі не досить такого свідка, як Господь Бог і небо над нами, а вони присутні повсюди. Я хотів, щоб мене почули ці камені. Камені глухі й німі, вони свідками бути не можуть. Це правда, але якщо завтра ми порушимо ті обіцянки, які дали один одному в їхній присутності, вони звинуватять нас і звинувачуватимуть нас доти, доки не розсиплються на порох, а від нас не залишиться навіть пороху. Ну, ходімо звідси. Ходімо. Поки вони йшли, Ананія раз у раз обертався, щоб подивитися на три камені, а коли нарешті вони зникли за пагорбом, Йосип запитав: А Шуя вже знає?
Так, я їй сказав. І що вона? Спочатку мовчала, а потім сказала: ліпше ти взяв би зі мною розлучення, а зараз проливає сльози. Бідолашна. Коли стане жити з родичами, то забуде про мене, і якщо я загину, теж забуде — такий закон життя. Вони увійшли в село й коли наблизилися до хати теслі, котра була ближче, ніж сусідова, до того краю села, з якого вони увійшли, Ісус, що грався на вулиці з братами Яковом і Юдою, сказав, що мати пішла до сусідки. Коли двоє чоловіків відійшли від малих, то почули голос Юди, який із гордістю заявив: Я Юда Галілеянин, і тоді Ананія обернувся, подивився на нього і сказав, усміхаючись, Йосипові: Ось мій командир, але тесля не встиг йому відповісти, бо відразу пролунав і голос Ісуса, який відповів братові: Тоді твоє місце не тут. Коли Йосип почув ці слова, його наче шпигнуло в серце, йому здалося, вони були сказані на його адресу, так ніби дитяча гра була віддзеркаленням іншої вищої правди, він згадав про три камені і спробував, сам не знаючи навіщо, уявити собі, як би він жив, що робив і що казав, коли б вони постійно маячили перед ним як свідки, а проте вже через хвилину його опанував холодний жах, бо він зрозумів, що забув про Бога. У хаті Ананії вони застали Марію, яка намагалася втішити заплакану Шую, але та перестала плакати відразу, як тільки увійшли чоловіки, хоч це зовсім не означало, що вона заспокоїлася, але гіркий досвід навчив тамтешніх жінок ковтати сльози, мабуть, тому ми й кажемо: Вони більше сміються, ніж плачуть, але це неправда, бо вони сміються вголос, а плачуть беззвучно. Але в той день, коли Ананія пішов із села, його дружина вже не могла стримувати своє горе й ридала вголос. А десь через тиждень приїхали по неї її родичі, що жили на березі моря. Марія провела її до околиці села, й там вони попрощалися. Шуя більше не плакала, але відтоді її очі вже ніколи не висохнуть, вони завжди плакатимуть тими невтішними слізьми, якими плачуть жіночі очі, коли в них палахкотить невидиме полум’я, яке їх висушує, перш ніж вони встигнуть скотитися по щоках.
* * *
Так минав місяць за місяцем, новини з війни надходили й далі, то добрі, то погані, але тоді як добрі новини не йшли далі туманних натяків на перемоги, які завжди виявлялися маленькими, то з поганими новинами все частіше надходили повідомлення про тяжкі й криваві поразки повстанського війська Юди Галілеянина. Одного дня надійшла звістка про загибель Бальдада в одній із засідок, яку римляни захопили зненацька, й таким чином у яму потрапили ті, хто її викопав, у тій сутичці загинуло багато повстанців, але з
