Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

такими словами: Обійди всі племена Ізраїлю, від Дану й до Вірсавії, і зроби повсюди перепис населення, щоб я знав, скільки в мене підданих, а що слово царя — закон, то Йоав змовчав про свої сумніви, скликав військо, і його воїни взялися за діло. До Єрусалима вони повернулися лише через дев’ять місяців і двадцять днів, і Йоав подав цареві списки Його підданих, сумлінно зроблені й ретельно перевірені, і з’ясувалося, що в Ізраїлі проживають вісімсот тисяч чоловіків, придатних для військової служби, а в Юдеї — п’ятсот тисяч. Проте, як усім відомо, Бог не любить, щоб хтось рахував Його людей замість Нього, а надто якщо ці люди належать до народу, який Він сам назвав своїм улюбленим, а тим більше, коли йдеться про Рим, що, як нам відомо, перебуває під владою облудних богів і облудних правителів — по-перше, ці їхні боги не існують, а по-друге, хай навіть вони наділені якимсь примарним існуванням, адже мають своїх шанувальників, та позаяк ці шанувальники поклоняються чомусь безглуздому й нереальному, то вже цим вони доводять своє лукавство і свою нікчемність. Та облишмо поки що Рим і повернімося до царя Давида, у якого саме в ту мить, коли воєначальник його війська став читати йому списки, серце стиснулося тривожним передчуттям, та було вже пізно каятись, і він спромігся лише сказати: Скоїв я великий гріх, віддавши такий наказ, але прости, Господи, рабові своєму його провину, бо вчинив він її з невігластва, а потім сталося так, що пророк на ім’я Ґад, який був ясновидцем царя й, так би мовити, посередником між ним і Всевишнім, прийшов до Давида наступного ранку, коли цар тільки прокинувся, і сказав: Господь послав мене, щоб я тебе запитав, що ти волієш мати: три роки голоду у своїй країні, три місяці, протягом яких ти терпітимеш поразки від ворогів, чи три дні моровиці, яка пустошитиме твій край. Давид не здогадався запитати у пророка, скільки людських життів забере кожне лихо з тих, які він назвав, і подумав, що за три дні навіть від моровиці не зможе загинути стільки народу, як за три місяці від війни або за три роки від голоду. Нехай буде воля Твоя, Господи, насилай на мій край моровицю, сказав він. І Бог наслав моровицю, й від неї вимерло сімдесят тисяч людей, не рахуючи жінок і дітей, яких, за звичаєм, до уваги не брали. Зрештою, Господь змилосердився й припинив моровицю після того, як Йому спорудили вівтар, але ті, хто помер, померли, чи Бог просто про них забув, чи воскрешати стільки людей було для Нього проблемою, чи, як імовірно припустити, їхню спадщину було вже поділено і тривали запеклі суперечки щодо її поділу, бо навіть народ, який перебуває під особливим заступництвом Бога, не має звичаю відмовлятися від свого добра, а надто коли йдеться про добро, нажите цілком законним способом, потом і кров’ю, тяжкою працею або доблестю в битвах, то байдуже, як воно було набуте, головне — результат.

Але якщо ми ставимо перед собою мету якнайглибше зрозуміти, в чому полягає суть тих або тих діянь, як людських, так і божественних, то не можемо не відзначити, що той самий Бог, який так негайно й так суворо покарав Давида за його помилку, тепер, схоже, виявляв цілковиту байдужість до тієї наруги, яку чинив Рим над його улюбленими дітьми, а особливо вражало те, що Він спокійно терпів вияви кричущої неповаги до свого імені та могутності. Ну а коли таке трапляється, тобто коли стає цілком очевидно, що Бог не виявляє найменшого бажання втрутитися в хід подій, людина нерідко бере всю відповідальність на себе й покидає свій дім для того, щоб навести порядок у світі, де панує безлад і хаос, у світі, який належить Богові, а не їй. Тож, як ми вже сказали, пішли по юдейській землі переписувачі, виконуючи свою роботу з нахабством, яке завжди притаманне тим, хто перебуває при владі, та відчуттям безкарності, адже вони ходили в супроводі збройної охорони, яку їм надавали нібито для захисту від образ і нападів, і в Галілеї та в Юдеї стало наростати невдоволення, спочатку голоси протесту лунали глухо, притлумлено, ніби люди хотіли зважити свою силу, випробувати свою здатність до опору, оцінити її можливості, а потім дійшло й до відкритих вибухів непокори, коли, наприклад, ремісник підходив до столу, за яким сиділи переписувачі, й голосно заявляв, що навіть під тортурами не назве свого імені, коли торговець разом з усією родиною зачинявся у своїй крамниці й погрожував, що поб’є в ній весь глиняний посуд та пошматує всі тканини, а хлібороб спалював усе своє жниво і приносив переписувачам кошик із попелом зі словами: Ось чим платить Ізраїль тим, хто його ображає. Усіх таких сміливців негайно хапали, вкидали до в’язниць, жорстоко били, всіляко з них глумилися, а що людська здатність до опору має свої межі, бо такими нас створено — слабкими, нервовими й дуже вразливими, то немає нічого дивного в тому, що мужності багатьом вистачало ненадовго, й усе закінчувалося тим, що той-таки хоробрий ремісник не витримував і розкривав свої найзаповітніші таємниці, торговець пропонував віддати в додачу до податку свою дочку або навіть двох, а хлібороб посипав собі голову попелом і добровільно продавався в рабство. Були й такі, що не поступалися, і їх чекала неминуча смерть, а були й такі, які добре собі затямили: завойовник добрий лише тоді, коли він мертвий, — такі брали зброю і ховалися в горах. Коли ми кажемо зброю, то маємо на увазі каміння, пращі, дрюки й дубини, дехто мав також лук і стріли, усього цього ледь-ледь вистачало на те, щоб розпочати партизанську війну, ну а потім до всього цього ще можна буде додати кілька мечів та списів, захоплених у ворога під час коротких сутичок, та коли надійде час, то навіть із цієї зброї буде мало пуття, бо ще від часів царя Давида тутешні люди звикли тримати в руках радше знаряддя селянської праці, аніж знаряддя війни. Проте чоловікові, юдей він чи не юдей, так само важко звикнути до війни, як і потім звикнути до миру, а надто якщо він зуміє знайти вождя й повірить не так у нього самого, як у те, у що вірить він. Таким вождем, який підняв повстання проти римлян, що вибухнуло тоді, коли первісткові Йосипа виповнилося одинадцять років, став чоловік на ім’я Юда; він народився в Галілеї, а тому, за тогочасним