Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

звичаєм, його називали Юдою Галілеянином, або Юдою з Галілеї. Навряд чи може викликати подив той факт, що в тодішньому світі здобули велике поширення прізвиська, утворені в такий простий спосіб, їх і справді було дуже багато, й тому ми знаємо таких людей, як, наприклад: Йосип Ариматейський, або Йосип із Ариматеї, Симон Киренейський, або Симон із Киренеї, Марія Магдалина, або Марія з Магдали, а якщо синові Йосипа пощастить вирости й домогтися якогось успіху в житті, то ми можемо не сумніватися, що його називатимуть просто Ісусом із Назарета, або Ісусом Назарянином, або навіть просто Назарянином, бо ж ми ніколи не знаємо, наскільки згодом ім’я людини ототожнюватимуть із тим місцем, де вона народилася або, як у нашому випадку, виросла і стала чоловіком або жінкою. Проте поки що це тільки спроби зазирнути в майбутнє, бо доля, як ми переконуємося знову й знову, це дивовижна, на жодну іншу не схожа скриня, водночас відкрита й закрита, якщо ми в неї заглянемо, то зможемо побачити те, що вже відбулося, своє минуле життя, ту долю, яка вже здійснилася, але того, що тільки має відбутися, ми побачити неспроможні; майбутнє від нас заховане, й нам доступні лише туманні передчуття, інтуїтивні прозріння, як, наприклад, у випадку цієї євангелії, якої не було б написано, якби не певні прикметні передвістя, які давали підстави сподіватися, що доля готує для ще ненародженої дитини щось більше, аніж звичайне людське життя. Повертаючись до нашої теми, — повстання проти римлян, зазначимо, що дух непокори й бунту був притаманний усій родині Юди Галілеянина, бо ще його батько, старий Езекія, зібрав загін і приєднався до народного повстання, яке по смерті Ірода вибухнуло проти його ймовірних наступників ще до того, як Рим погодився визнати поділ царства Юдейського на чотири частини й підтвердив повноваження нових тетрархів. Існують речі, що їх дуже важко пояснити, чому, наприклад, люди, створені нібито з одного й того самого матеріалу, — тієї самої плоті, тієї самої крові, тієї самої шкіри й тих самих кісток, люди, які однаково пітніють, сміються і плачуть, — чому одні з них поводяться як боягузи, а інші не знають страху, чому одні люблять війну, а інші — мир, чому ті самі обставини життя, які сформували Йосипа, змогли сформувати і Юду, й тоді як цей останній, будучи сином свого батька й батьком своїх синів, наслідуючи приклад першого й подаючи приклад останнім, відмовився від свого спокійного життя, щоб у боях захистити право Бога бути єдиним владарем над людьми, тесля Йосип визнав за ліпше залишитися вдома, зі своїми дев’ятьма дітьми та їхньою матір’ю, змушений пиляти й стругати дерево, щоб заробити собі та їм хліб щоденний, не замислюючись про день завтрашній, бо він належить невідомо кому, дехто вважає, що Богові, але це тільки гіпотеза, не більш переконлива, аніж друга, а саме, що він не належить нікому, а слова «учора», «сьогодні» й «завтра» — не більш як різні назви однієї ілюзії.

Що ж до подій, які відбувалися тоді в Назареті, то треба відзначити, що деякі жителі села, переважно молоді чоловіки, захотіли приєднатися до повстанського загону Юди Галілеянина, загалом вони просто зникали, нікого не попередивши, один за одним, ніби розчинялися в повітрі, їхні родини зберігали усе, звичайно, в найсуворішій таємниці, і їхні сусіди також розуміли, що треба міцно тримати язик за зубами, тому нікому навіть на думку не спадало порушити неписаний закон і запитати: А куди подівся Натаніель, його вже кілька днів ніде не видно? — у тому випадку, якщо Натаніель раптом переставав з’являтися в синагозі або в полі, й вервечка чоловіків із серпом у руках укорочувалася на одну людину, жителі села поводилися так, ніби Натаніеля ніколи й не існувало, і навіть у тих випадках, коли всім було відомо, що Натаніель навідувався до рідного села сам-один посеред темної ночі й ще до світанку йшов, а про ці відвідини легко було довідатися з усмішки дружини Натаніеля, адже є такі усмішки, які повідомляють про все, і коли жінка раптом завмирає на місці, втупившись неуважним невидющим поглядом в обрій або просто у стіну перед собою, а потім починає усміхатися повільною, замріяною усмішкою, схожою на образ, який виринає з води й мерехтить на її змережаній дрібними хвилями поверхні, то лише сліпий, неспроможний бачити ту усмішку, повірить у те, що дружина Натаніеля провела й цю ніч без свого чоловіка. А людське серце буває таким дивним, що навіть ті жінки, які ніколи не розлучалися зі своїми чоловіками, починали зітхати, уявляючи хвилини тієї зустрічі, і, збуджені та схвильовані, юрмилися навкруг дружини Натаніеля — так злітаються бджоли до квітки, по вінця наповненої нектаром. Але Марія мала інший клопіт, їй доводилося приділяти всю свою увагу дев’ятьом дітям та чоловікові, який майже щоночі стогнав і кричав від тривоги й жаху й нерідко будив дітей, які, у свою чергу, починали кричати й плакати. З плином часу вони, звичайно, поступово звикали до дивної поведінки батька, але найстарший, як і раніше, прокидався вночі, либонь, і йому снилося щось жахливе, і спочатку він завжди запитував матір: Що це з батьком? — а вона відповідала, ніби йшлося про якусь дрібничку: Певно, йому наснився поганий сон, адже не могла вона сказати синові: Твоєму батькові снилося, що він скаче із вояками Ірода по дорозі у Віфлеєм. Якого Ірода? Батька того, який тепер нами править. І через те він так стогнав і кричав? Атож, через те. Не розумію, чому так страшно побачити себе уві сні вояком царя, який давно помер. Твій батько ніколи не був вояком Ірода, його фахом завжди було ремесло теслі. Чому ж тоді він бачить такі сни? Людина не обирає собі сни, які вона бачить. То виходить, що сни обирають собі людей? Я ніколи не чула, щоб так хтось казав, але, мабуть, так воно і є. Але чому він кричить, мамо, чому він стогне? Бо кожної ночі твоєму батькові сниться, що він їде тебе вбивати. Звичайно ж, Марія не могла наважитися розповісти про все це, відкрити причину чоловікових кошмарів тому, кого батько бачив у тих кошмарах у ролі Ісаака, Авраамового сина, тобто бачив його своїм сином, якого він повинен зарізати й принести Богові в жертву. Одного дня Ісус, допомагаючи батькові збити докупи дві половинки дверей, набрався духу й поставив це запитання йому, й після тривалої мовчанки батько відповів йому такими словами: Сину мій, ти вже знаєш свої обов’язки, справно виконуй їх,