Не дратуйте ґрифонів - Іван Іванович Білик

Але по других півнях наступної ночі нічого не вийшло. Ні Гіпербол, ні Герміона не встигли підкупити приворітного роба.

— Тоді просто вбийте його. Ось тобі двадесять мін.

За вбивство «тіла» в Ольбії стягали всього десять мін, і се була рятівна думка. Гіпербол не схотів брати срібла й зник, а по других півнях наступної ночі Герміона, заповита до самих брів у темний полотняний гіматій, уже сиділа в ґінекеї басилісиного дому

Стояла неймовірна тиша, при такому скупченні народу в городі просто таки неймовірно холодно мерехтіли зорі, й на їхньому тлі виділялися чорні постаті озброєних копіями робів, які мовчки ходили по терасі басилісиного дому й пильно вдивлялись у пітьму.

Але небезпеки нападу не було, бо задоволені й налякані стратеґи прислали під мури будинку два десятки гоплітів, — на випадок, коли б Іфікратові заманулося влаштовувати гармидер, а всі знали, що старий евпатрид уже давно пустивсь розуму й від нього можна сподіватися будь-чого.

Єкклесія, що зібралася наступного ранку в огородженій мотузом частині аґори, з похмурою мовчазністю сприйняла звістку про хворобу тодішнього архонта-епоніма Іфікрата й утечу його доньки в дім скіфської басиліси. Се був єдино можливий вихід, і доводилося тільки дякувати кумирам-олімпійцям, що напоумили декотрих архонтів і стратеґів на рятівну думку. Навіть було прийнято рішення не стягати з Герміони законних десяти мін за вбивство роба-приворітника, бо й се теж уходило до божественного напучення. Голосували хіротонією — простим підняттям рук, бо для черепків-остракосів треба було вельми багато часу, а події могли щомиті набрати якого завгодно повороту.

Й тільки коли голосування набуло сили псефісми й номосу, хтось подав графе параномон.[50] То був одягнений у грубий рудий гіматій з небіленої вовняної пряжі каменяр Комархід. Звертаючись до суддів-декастеридів, каменяр сказав:

— А що коли евпатриди зайшли в змову з басилевсом скіфським і тепер тільки крутять нам голови? Багатий багатого не зрадить! Голосуйте проти номосу! Якщо ми, вільні ольбіополіти, віддамо Іфікратову доньку варварському басилевсові, то доведеться й його пускати сюди. Хвала безсмертним нашим, але тоді й вони не зможуть захистити еллінів од меча варварського, а наших еллінок — од брудних варварських рук! Голосуйте проти!

Всі замовкли, й дехто почав переходити на бік каменяра, навіть підбурювати інших, котрі тримали руку за нового архонта-епоніма Еака та за афінського елленотамія Протаґора. Тоді архонт-епонім піднявся на високі приступки Зевсового хорому й показав пальцем на каменяра Комархіда:

— Ти, недостойнику! Подивися на свої руки!

Комархід розгублено підніс долоні вгору й глянув на них. А старий архонт вів далі, вже звертаючись до розбурханого демосу:

— Погляньте всі на нього! В сього каменяра руки — наче в останнього роба, грубі й порепані, й хтозна відколи не миті й не змащувані оливою. Чи годен він давати розуму нам, вільним еллінам, чиї руки не знають грубої робської праці?

То була відверта глупота, й маломаєтні ольбіополіти, котрим доводилося працювати нарівні зі своїми робами, якщо вони в них були взагалі, — вороже загомоніли. Хтозна до чого б се призвело, й афінський елленотамій поквапився притлумити дурість Еака. Він сказав:

— Елліни! Киньмо наші сварки до мирних екклесій! Скіфська рать стоїть за пілонами Ольбії! Жодна сила, коли того не схочуть олімпійці, не зможе втримати таку навалу. Але нам, крім меча, кумири дарували й розум, і ми повинні скористатися з того. Не забуваймо, що ми Олімпом обраний народ! Еллінові не личить розбивати мур лобом, на те в нього тарани й катапульти.

Й се вплинуло на демос. Народні збори в чотирикутній заґороді коло хорому Зевса Фратрія притихли, й черговий епістат оголосив перерву до завтра. Крім усього, треба було якось прогодувати стільки люду й стільки худоби, а єдино можливим шляхом лишався лиман, бо скіфи не обложили Ольбію з четвертого боку, й за се теж доводилося дякувати безсмертним.

По пізнім обіді того таки дня мати скіфського басилевса Кіно зібралася вийти за пілони Ольбії. І коли вже все було готове й на задньому, господарському, дворі застояні коні нетерпляче басували в пишному візку, вона раптом роздумала. З вікна збуджено блискала очима Герміона, й Кіно поквапливо ввійшла до ґінекея.

— Ти стомилась? — поспитала дівчина, та басиліса відчула, що вона про все здогадується. Але їхати, полишивши дім на самих робів, було ризиковано. — Коли боїшся, щоб я не втекла, то візьми й мене з собою.

Та се теж не влаштовувало басилісу. Якщо б вона повезла дівчину за мури, ніхто не сказав би їй і слова, й син теж. Він би просто взяв осю вродливу еллінку й поклав увечері в своє ложе. Кіно ж хотіла зовсім іншого. Вона роздратовано сказала дівчині:

— Мій син повинен сам прийти сюди!

Герміона знизала плечима:

— Хіба ж не однаково? Я й там його не злякаюся.

Вони ніяк не розуміли одна одну, й Кіно почала дратуватись, але не мала права ні пояснити сій дурненькій дівчині свою думку, ні дочасно розсердити її — ще злякається та втече назад. І Кіно знехотя підвелась і подибала на заднє подвір'я. Коли людина нічим не ризикує, то нічого не зможе й здобути. Пообіцявши Гері Захисниці багату жертву, вона сіла на м'якій килим, і легенький двокіл заторохтів головною вулицею Мединою до Борейського пілону,[51] який височів удалині двома зубатими вежами.

Коли сторожа повідомила, що скіфська басиліса полишила Ольбію, на короткій нараді архонтів і стратеґів було вирішено негайно послати когось до оракула Деметри на той бік Лиману. Як найдосвідченішого в