Мáліна - Інгеборг Бахман
Біжу вниз до покою і вже можу тепер сказати: повітря тут просто розкішне, я прогулялась і трохи розгледілась тут і там, кількох знайомих відвідала, та головне — повітря, сільська природа після великого міста! Антуанетта називає категоричним, різким голосом кілька імен, розміщає гостей. На перше — лиш суп з печінковими кнедликами. Для Антуанетти це принципово, надто тут, у будинку в Санкт-Вольфґанґу, дотримуватися старої віденської кухні. На її столі не має права з’явитися нічого непевного й новомодного, нічого французького, іспанського чи італійського, ви не будете неприємно здивовані перевареними спагеті, як то буває у Ванчурів, або в’язким та убогим сабайоном[236], як у Мандлів. Можливо, Антуанетту зобов’язує прізвище Альтенвіль, щоб назви страв та вони самі залишалися автентичними, вона знає також, що більшість гостей та родина цей принцип цілком усвідомлює. Навіть якби нічого віденського більше не існувало, у Альтенвілів, поки вони живуть, завжди їстимуть сливовий компот, картоплю по-цісарськи та гусарську печеню, не буде у них ні водогону, ані централізованого опалення, рушники будуть завжди із домотканого полотна, а вдома вестиметься конверзація, яку не можна плутати із «розмовами» або «дискусіями», а чи звичними «обговореннями», це має бути той майже зниклий різновид невагомої балаканини один попри іншого, який добре впливає на травлення та настрій усіх присутніх. Чого Антуанетта не усвідомлює, це того, що її мистецьке чуття саме в цій царині найбільше розвинулось завдяки духові Альтенвілів, а не внаслідок їй притаманних, дещо заплутаних знань та випадкових надбань предметів мистецтва сучасності. Половина гостей повинна розмовляти сьогодні французькою мовою з огляду на далеких родичів Атті, вуйка Бомона та його доньки Марі. Коли домінує французька мова, Антуанетта зненацька перебиває розмову проханням: Атті, будь ласка, десь тут перетяг, так, я відчуваю, он звідти! Атті встає двічі поспіль і поправляє портьєри, повертає і притискає віконні засуви. Усе це сьогодні — суцільне партацтво, ох, ці наші ремісники! Mais les artisans chez nous, je Vous en pris, c'est partout la même chose! Mes chers amis, Vous avez vu, comment on a détruit Salzburg, même Vienne! Mais chez nous à Paris, c'est absolument le même, je Vous assure[237]! Знаєш, Антуанетто, я подивляю тебе, як тільки Ти сьогодні усе дістаєш! Так, без Антуанетти, якій, однак, теж дістається! Ні, ми замовили зовсім простий сервіз із Італії, із Вьєтрі, це там внизу, ти ж знаєш, не доїжджаючи до Салерно! І я згадую велику, розкішну таріль із Вьєтрі, сіро-зелену, з орнаментом із листків, вона обгоріла і зникла, це була моя перша таріль для фруктів, чому сьогодні мала з’явитися в пам’яті не лише водка з апельсиновим соком, а й кераміка із Вьєтрі? Vous êtes sure qu'il ne s‘agit pas de Fayence[238]? Icyce, вигукує Антуанетта, вуйко Ґонтран зовсім мене заморочив, допоможіть мені, прошу, я все ще не розумію, чи походить фаянс від Фаєнци, а чи це одне й теж, вік живи — вік учись. Бассано дель Ґраппа? Il faut у aller une fois, Vous prenez la route, c‘était donc, tu te rappelles, Marie? — Non[239], каже Марі froidement[240], і старий Бомон нерішуче дивиться на доньку, та у пошуках допомоги, на мене, однак Антуанетта, з огляду на холодну Марі, переводить розмову швидко знову на Зальцбурґ, та, порпаючись у фальшивому зайці, шепоче мені: Ні, сьогодні фальшивий заєць не той, що завжди! До решти гостей звертається голосно: до речі, Чарівна флейта[241], ви всі там були? і що ви тепер на це скажете? Анні, скажіть Йозефіні, що сьогодні вона мене дуже розчарувала, вона знає, чому, цього можете їй не пояснювати. А що ви скажете про Караяна[242]? для мене цей чоловік завжди був загадкою!
Атті утихомирює бурю між пересушеним фальшивим зайцем, Реквіємом Верді, яким Караян диригував, не погодивши з Антуанеттою, та Чарівною флейтою у постановці відомого режисера з Німеччини, чиє прізвище Антуанетта прекрасно знає, однак, двічі збита із пантелику, вимовляє неправильно, подібно до Ліни, яка часто зловмисно плутає Цошке і Бошке. Та Антуанетта вже знову взялася за Караяна, і Атті говорить: Я прошу вас звернути увагу, для Антуанетти будь-який чоловік — цілковита загадка, це надає їй привабливості відчуження від життя і наділяє шармом у чоловічих очах. Антуанетта сміється своїм набутим за час заміжжя, незрівнянним альтенвілівським сміхом, і, якщо Фанні Ґольдман і далі найкрасивіша жінка у Відні й найкраще з усіх вимовляє Ви, то Антуанетті випала б нагорода за найгарніший сміх. Ах, це характерно для Атті! коханий, ти сам не знаєш, наскільки Ти маєш рацію, однак, що найгірше, мовить далі з кокетством, спрямованим вже на її тарілку із манним пудингом, з якої вона набирає повну десертну ложку і й тримає граційно вигнутою рукою посередині дороги від тарілки до уст (ох, цій Йозефіні, все-таки, немає ціни, саме таким має бути справжній пудинг, але я стримаюсь, щоб їй про це не сказати зараз) — однак, Атті, найгірше те, що ти досі для мене — найбільша загадка, прошу, не заперечуй мені! Вона зворушливо червоніє, бо червоніє завжди, коли їй на думку спаде щось таке, чого вона перед тим ніколи ще не казала. Je Vous adore, mon chéri
