Адепт - Володимир Львович Єшкілєв

Хворого ченці спустили зі скелі в гамаку, до якого поприв'язували довгі мотузки. Внизу старого Антонія перенесли на ложе з нільського очерету. Авва був дуже худий, на обличчі мав сліди віспи і довга борода його від древності стала білою, як сніг Габірової вітчизни.

— Астерій казав мені про тебе, — промовив Антоній Габірові. — Якщо ти лікуєш без допомоги демонів, то оглянь мою ногу. Я бідний монах, але зможу розплатитися з тобою за лікування.

Габір не відповів і оглянув ногу.

Зовнішніх ознак хвороби на нозі не було. Він наблизив долоню до Антонієвого коліна і відчув холод. Десь глибоко, біля кісток, ховалася недуга. Він зняв із пояса лікарські ножі і попросив Астерія розвести багаття. Антоній молився Отцю Небесному.

Багато годин працював Габір біля хворої ноги авви: розрізав її і витягнув з плоті щось чорне й слизьке — демонське знаряддя болю.

Коли в рану була покладена замішана на свяченій воді мазь, а ногу оповили провареним у окропі папірусом, Антоній сказав:

— Благословенні мати твоя і батько твій, і вчителі твої, Габіре! Я обіцяв плату і я дам її тобі. Приходь завтра до моєї печери і нехай Астерій буде з тобою.

— Благословенна оселя ся! — сказав Ратибор, входячи до печери Антонія.

— Благословенні гості, що входять з миром! — відповів на вітання авва — Нога моя, завдяки Богові і тобі, Габіре, не болить. Демони ушкоджені і не в змозі тепер стати між моїми моліннями і Всеблагим. Але ти, — продовжував Антоній, — напевно чекаєш, чим заплачу я тобі за допомогу.

— Гроші мене не цікавлять, — посміхнувся Габір.

— Але тебе цікавить поганський храм в ущелині Харра, — Антоній на ліктях підвівся з ложа, — Астерій розповідав мені про твої подорожі у зруйноване капище.

Ратибор довго мовчав, дивлячись на кам'яну підлогу печери, де заблуканий мурах мандрував тріщинами в нікуди.

Потім запитав авву:

— Твоя мудрість назвала тобі ту річ, яку шукаю я в храмі Кадеш?

Замість відповіді Антоній зняв із шиї бронзовий медальйон. Він був близнюком Мелхиседекового кружалка.

— Отже, Заповіт Єремії вже знайдений? — хвилювання зробило очі Ратибора сіро-сталевими, але вишколене мандрами обличчя залишалося спокійним, як гірське озеро.

Антоній заперечливо похитав головою. Їхні погляди зустрілись і мандрівник Простору відвів очі від потуги, що йшла з очей мандрівника Безодні.

— Напис не розтлумачено до кінця, — сказав Антоній.

— Я не розумію, що означає «нун».

— Число Чотирнадцять.

— А його суть?

Антоній підняв медальйон до рівня очей і сказав:

— Я завжди здогадувався про неуважність людей Півночі. Ваше Сонце бліде й зів'яле — Істина висвічується люттю Південного Сонця. Уважно читай Біблію: чи не чотирнадцять років служив Іаків у Лавана; чи не чотирнадцять дітей народила Рахель, іудейська праматір[138]; чи не чотирнадцять днів пригощав друзів Соломон в Емафі[139]. А святий Матфей говорить у Благовісті: «Всіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення у Вавилон чотирнадцять родів»[140]. Отже, свідчу я тобі, Габіре, сину Півночі, свідченням великим, істинним: Число Чотирнадцять є Числом Повноти Часів, Виповнення та Наповнення.

— Але, — заперечив Ратибор, — твоє пояснення, авво, не розкриває таємниці.

— Напис не розтлумачено щодо схованок храму, — погодився Антоній.

— А що означає друге слово «кадеш»?

— У Святому Письмі це назва оази, де зупинявся Мойсей на шляху до Ханаану. Там, на очах народу іудейського, він видобув зі скелі воду[141].

— У святилищі Кадеш немає води. Там тільки болото поблизу, — сказав Ратибор.

— Напис не розтлумачено, — повторив Антоній. А потім спитав:

— А чому ти не віриш в Сина Божого, Габіре?

— Чому маю вірити в нього?

— Без Сина Єдиний не зміг би створити Суще і позамежне Сущому.

Ратибор посміхнувся. Скільки вже вчених християн говорили з ним про Христа!

Він сказав Антонію:

— Ваш християнський мудрець Григорій Богослов у «Четвертому слові» сказав: «Син є просте і коротке відбиття природи Отця». Поясни мені, авво: навіщо Єдиному, відбиттям якого є Всесвіт, ще одне, коротке, відбиття?

Антоній поклав долоню на чоло своє і сказав:

— Ти не маєш жінки, мандрівний Габіре. Чи кохав ти колись?

— Так, — кивнув Ратибор, — я іноді натягав на свої рамена плащ Тезея. Але коли йшов на прю з Мінотавром, завжди дивувався, що в Аріадн коров'ячі голови.

— Ти несправедливий до жінок, — похитав головою Антоній. — Кохання є першою Істиною Творіння. Якщо ми збудуємо палаци і напишемо книжки, але від кохання не народяться діти, то хто буде жити в палацах і читати тексти?

— І це каже чернець-відлюдник? — здивувався Ратибор.

— Я не завжди був відлюдником, — сказав авва. — А навіть святий Апостол Павло каже: «Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я — мідь брязкаюча, або кімвал дзвінкий… Любов ніколи не перестає, хоча й пророцтва припиняться, і мови замовкнуть, і знання щезне»[142].

— Але при чому тут розділення Єдиного на Отця і Сина?

— Ігнатій Антіохійський