Фатальна помилка - Тимур Іванович Литовченко

— В Отця, Сина й у Духа Святого віруєш?

— Так.

– І в Богородицю?

– І в Богородицю.

— Нумо перехрестися!

Чорнявий невимушено перехрестився, як і годиться православному — справа наліво. Козаки зустріли його вчинок схвальними вигуками, а ватажок мовив тепер уже майже лагідно:

— Послухай-но, Тимоше, а може, ти з нами поїдеш? Грошей можна й шаблею у битві здобути. А коли збереш достатню кількість, ми тобі сестрицю з Московії допоможемо повернути. Ну як?..

Всі мовчки дивилися на чорнявого.

— А чого б це з вами й не поїхати, справді? Поїду, якщо запрошуєте. От братика двоюрідного тільки поховаю й поїду, — погодився юнак.

— Давай з нами! З нами! — схвально загомоніли козаки.

Тут знов заговорив Яким Сомко:

— Тільки от яка справа… Ім’я твоє, Тимофію Ярмоловичу, для купця згодиться цілком. Однак же для нас, для козаків, треба би щось простіше придумати… Ну, і як же ти назвешся у нашому товаристві?

— Не знаю, — знизав плечима Тиміш. Зате не розгубився один з козаків, які супроводжували Якима Сомка:

— Послухай-но, Тимофію, ти походиш із волоської Цецори, чи не так?

— Так, із Цецори, із Цецори.

— Ну, то бути ж тобі Цецюрою… або, може, ще краще Цюцюрою?!

Всі козаки вибухнули таким розкотистим сміхом, що цілком могли б заглушити гарматну канонаду. Навіть їхній ватажок Яким Сомко сміявся, втираючи рукавом сміхотливу сльозинку, що мимоволі навернулася в куточку лівого ока. Не сміявся тільки сам новоявлений козак Тимофій на прізвисько Цецюра.

Отак і увійшла у козацьке середовище ця загадкова людина, яка у майбутньому відіграла одну з ключових ролей під час правління гетьмана Івана Виговського.

Невдовзі розпочалася Смоленська війна 1632–1634 років. Новоявлений козак Тимофій Цецюра брав у ній активну участь, вступивши у військо гетьмана Тимоша Орендаренка, який воював на боці польського короля Владислава ІV Вази. Оскільки новобранець добре зарекомендував себе у всіх відношеннях, то по закінченні бойових дій, завдяки особистій протекції Якима Сомка, Тиміш Цецюра був включений до реєстру. Добра протекція й добрі гроші віддавна є складовими успіху, тож надалі останні супроводжували Тимофія Цецюру незмінно.

До речі, у Смоленській війні на боці короля Владислава ІV Вази певний час воював і Юрій Немирич. Зрозуміло, ніякої особливої уваги на новоявленого козака Цецюру він не звертав. Не знав же, наскільки тісно і трагічно насправді переплетені їхні долі…

Вся Варшава аж гула під впливом новини про те, що найстарший княжич з магнатського роду Немиричів — Юрій (не тільки найбагатший наречений Речі Посполитої, а ще й дуже гарний собою і добре освічений молодий чоловік!) вирішив одружитися з католичкою. Для подальшої долі роду Немиричів цей шлюб мав неабияке значення, оскільки означав би припинення конфліктів на міжрелігійному ґрунті між социніянами та католиками. Ще б пак: адже сам Папа Римський Урбан VIII погодився дати дозвіл на цей шлюб…

Отримавши таку запаморочливу звістку, всі старі діви мимоволі почали чепуритися — хоч і марно, ясна річ. А збіднілі шляхтичі наввипередки поспішали висловити Немиричу свою повагу: бо якщо молодому князеві настільки щастить, то щаститиме й надалі… Тож якщо улюбленець долі раптом зверне на збіднілих шляхтичів свою милостиву увагу — можливо, колись і їм також пощастить?! Та це лише зараз, а нещодавно…

У 1630 році помер батько Юрія — Стефан Немирич. Але його старший син про це не дізнався: юнака, який з головою занурився в університетські студії в далекій Європі, родина вирішила не турбувати. Лише коли в 1632 році померла також його мати Марта Войнаровська, Юрію надіслали листа з проханням якнайшвидше перервати освітню подорож і вертатися додому — адже треба було приймати під свою руку величезну родинну спадщину.

Звісно, юнак був дуже пригнічений смертю батьків, але все-таки відшукав у собі сили зайнятися справами. Не все вдавалося легко. Вступаючи у майнові права, він навіть зіпсував відносини з деякими близькими родичами. До того ж, кілька місяців Немирич перебував у королівському війську… Тим не менш, вже на початку 1634 року Юрій не тільки з успіхом владнав усі нотаріальні питання, але й наділив численними маєтками молодших дітей родини Немиричів. Надалі він управляв маєтністю настільки вдало, що значно приростив батьківську спадщину: тепер в його володіння входили 14 міст і 50 сіл, у яких проживало близько 7600 людей.