Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Правік та інші часи - Ольга Токарчук

Правік та інші часи - Ольга Токарчук

Читаємо онлайн Правік та інші часи - Ольга Токарчук
за день можна стати мільйонером або втратити все. Відбуваються революції, що змінюють устрій. Люди мріють і плутають мрії з тим, що вважають за дійсність.

У рік груш не трапляється нічого нового. Те, що вже почалося, — триває. Те, чого ще нема, — збирає свої сили в небутті. Рослини зміцнюють коріння та стовбури, не пнуться вгору. Квіти цвітуть поволі та ліниво, поки виростають великими. На кущі троянди небагато квітів, однак кожна завбільшки з добрий кулак. Такі ж самі плоди в час груш — солодкі і запашні. Насіння падає там, де росло, і одразу ж пускає міцне коріння. Колоски пшениці — грубі та важкі. Якби не людина, тягар насінин пригнув би їх до землі. Тварини та люди обростають жиром, бо стодоли розпирає від урожаю. Матері народжують великих дітей, і частіше, ніж звичайно, з’являються на світ близнюки. Тварини також мають численніше потомство, а молока у вим’ях стільки, що вдається вигодувати малих. Люди думають про будівництво осель, навіть цілих міст. Креслять плани, міряють землю, однак не беруться до роботи. Банки отримують величезні прибутки, а на складах фабрик залежуються товари. Зміцнюється влада. Люди нарешті зауважують, що кожна їхня мрія здійснюється — навіть тоді, коли вже запізно.

Час Павла

Павел Боський мусив узяти на роботі відпустку через смерть батька. Батько помирав третій день. Вже здавалося, що це кінець, та за годину старий Боський піднімався й ішов на Гостинець. Ставав біля паркану та кивав головою. Павел зі Стасею брали його попідруки й вели до ліжка. Впродовж трьох днів батько не обзивався. Павлові здавалось, ніби той дивиться на нього благально, немовби чогось хоче. Але думав, що зробив усе, що міг. Був біля нього ввесь час, подавав йому пити і змінював простирадла. Як ще можна було допомогти вмирущому батькові, він не знав.

Нарешті старий Боський помер. Павел задрімав над ранок, а коли прокинувся за годину, то побачив, що батько не дихає. Дрібне тіло старого зів’яло, мов порожній мішок. Не було сумніву, що нема в ньому вже нікого.

Однак Павел не вірив у безсмертну душу, тому цей вигляд здався йому страшним. Його охопив жах від того, що незабавом сам перетвориться на такий мертвий кавалок. З його очей потекли сльози.

Стася поводилася напрочуд спокійно. Показала Павлові труну, яку зробив собі батько. Труна стояла в стодолі, зіперта до стіни. Віко мала з ґонтів.

Тепер Павел мусив зайнятись похороном і — хотів того чи ні — йти до парафіяльного ксьондза.

Преподобний отець зустрів його на подвір’ї коло машини, запросив у холодну похмуру канцелярію, де всівся за письмовим столом, що блищав поліровкою. Він довго шукав відповідної сторінки в церковній книзі і старанно вписав туди дані старого Боського. Павел стояв біля дверей, а позаяк не любив почуватися прохачем, то сам підійшов до крісла біля столу та сів.

— Скільки це коштуватиме? — запитав він.

Парафіяльний ксьондз відклав ручку й уважно подивився на нього.

— Я багато років не бачив тебе в костьолі.

— Перепрошую, та я невіруючий.

— Твого батька також важко було зустріти на відправах.

— Він ходив на пастерки.

Парафіяльний ксьондз зітхнув і піднявся. Почав проходжуватися по канцелярії, поляскуючи пальцями.

— О Боже, — сказав він, — на пастерки. Це замало як на доброго католика. «Пам’ятай день святий святкувати» — так написано чи ні?

— Я не знаюся на цьому.

— Якщо б упродовж останніх десяти років небіжчик був на кожній недільній відправі та давав на тацю горезвісний злотий, знаєш, скільки б назбиралося?

Парафіяльний ксьондз якусь мить рахував подумки, а потім сказав:

— Похорон коштуватиме дві тисячі.

Павел відчув, як у голову вдаряє кров. Побачив усюди червоні цяточки.

— То до гузна мені це все, — сказав він і підхопився з крісла.

За мить Павел був біля дверей і взявся за клямку.

— Ну добре, Боський, — почулося від столу. — Хай буде двісті.

Час Померлих

Померши, старий Боський опинився в Часі Померлих. Якимось робом цей час належав цвинтареві в Єшкотлі. На цвинтарному мурі була плита, на якій незугарно висічено:

Бог бачить

Час утікає

Смерть гонить

Вічність чекає

Померши, Боський відразу ж збагнув, що допустився помилки: помер погано, не насправжки, помилився в умиранні й буде змушений пережити все це ще раз. Він зрозумів також, що його смерть — це сон, достоту, як і життя.

Час Померлих ув’язнював у собі тих, котрі наївно вважали, нібито смерти не треба вчитися, тих, котрі обмивали смерть як екзамен. А що більше світ просувався вперед, що більше вихваляв життя, що міцніше прив’язував до нього, то більший тлум панував у Часі Померлих і то гамірнішими ставали кладовища. Бо ж лише тут небіжчики поволі отямлювались після життя й виявляли, що змарнували відведений їм час. Після смерти вони розкривали таємницю життя, та це відкриття було даремним.

Час Рути

Рута готувала на свята біґос і вкинула до нього дрібку кардамону. Кинула кардамон через те, що його зернятка були красиві — мали ідеальну форму, пахли й чорно блищали. Навіть їхня назва була красивою. Звучала, як назва далекої країни, — королівство Кардамон.

У біґосі кардамон утратив чорний блиск, зате капуста пройнялася його духом.

Рута чекала на чоловіка в свят-вечір. Вона сіла на ліжко та фарбувала нігті. Потім витягла з-під ліжка німецькі газети, що їх приносив додому Уклея. Найбільше їй подобалися фотографії далеких країн. Були краєвиди екзотичних пляжів, красиво засмаглі чоловіки й випещені жінки. З усієї газети Рута зрозуміла лише одне слово: «Бразилія». Ця країна — то Бразилія. В Бразилії текла велика річка (у сто разів більша, ніж Чарна й Бялка разом узяті) й росли джунґлі (в тисячі разів більші за Великий ліс). У Бразилії міста купались у всіляких багатствах, люди здавалися щасливими і задоволеними.

Раптом Рута затужила за мамою, хоча була середина зими.

Уклея прийшов пізно. Коли став на порозі в шубі, запорошеній снігом, Рута відразу ж побачила, що він п’яний. Йому не сподобався запах кардамону і не смакував біґос.

— Чому ти ніколи не приготуєш вушка та борщ? Це ж Святий вечір! — гаркнув він. — Умієш тільки трахатись, байдуже з ким: з росіянами, німцями чи з тим придурком Ізидором. Тобі тільки це в голові, ти, суко!

П’яно хитаючись, він підійшов до неї й ударив в обличчя. Рута впала. Уклея вкляк над нею і намагався взяти, але його синє чоловіче єство не хотіло слухатись.

— Ненавиджу тебе, — крізь зуби процідила Рута й плюнула йому в обличчя.

— Дуже добре. Ненависть

Відгуки про книгу Правік та інші часи - Ольга Токарчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: