Крижаний - Янина Кап (Зоя Маг)

Леонід перевіряв спорядження, намагаючись заглушити тривожні думки. Його робота завжди вимагала зосередженості, але цього разу було інакше. У пам’яті спливали моменти ночі з Любою, її теплий погляд, довіра, яку він відчував у кожному її дотику. Вона дала йому відчуття дому, яке він давно втратив. Але зараз не час розслаблятися.

— Льоня, все готово, — Сергій легенько торкнув його за плече, повертаючи до реальності.

Леонід лише кивнув. Вони сіли в машини й вирушили. Дорога була напруженою, кожен був заглиблений у власні думки. 

— Ворона помітили на трасі до кордону, — говорив Сергій, переглядаючи дані. — У нього супровід, але нас буде більше. Потрібно діяти швидко.

Леонід стискав кулаки, слухаючи план. Ця операція мала вирішити багато питань, але для нього це було останнє завдання. Він твердо вирішив, що після цього залишить це життя. Люба заслуговувала на чоловіка, який буде поруч, а не завжди ризикуватиме життям.

***

Операція почалася стрімко. Ворона і його людей застали зненацька. Постріли розривали тишу. Леонід працював бездоганно, як завжди. Він чітко виконував свою частину плану, кожен рух був упевнений і точний. Але в якийсь момент все пішло не так.

— Льоня, ліворуч! — закричав Сергій, але було пізно. Один із супротивників відкрив вогонь, і Леонід відчув різкий біль у боці. Він похитнувся, але встиг відповісти пострілом, нейтралізувавши нападника.

— Тримайся! — Сергій кинувся до нього, допомагаючи впасти за укриття. — Ми майже закінчили. Тримайся, брате!

— Закінчуйте швидше, — прохрипів Леонід, намагаючись стримати кровотечу.

Операція завершилася успіхом, але Леонід лежав на землі, відчуваючи, як сили покидають його. Він думав про Любу, про її довірливий погляд і тихе «Обіцяєш?». Він обіцяв, і тепер повинен був дотриматися слова.

***

Леонід розплющив очі й побачив білу стелю лікарняної палати. Голова паморочилася, але перше, що він побачив, — це обличчя Люби. Вона сиділа поруч, стискаючи його руку.

— Ти обіцяв повернутися, — тихо сказала вона, стримуючи сльози.

— І я повернувся, — хрипко відповів він, усміхнувшись.

Люба зітхнула, витираючи сльозу.

— Не лякай мене так більше, добре?

— Обіцяю, — прошепотів Леонід. Цього разу він мав намір стримати обіцянку будь-що.