Любий бо-пер!.. - Тибор Дері

„Зупиніть автобус, я вийду!“ — голосно, різко сказав Дері. В мою руку судомно вп’ялися пальці Бьобе, крижані в таку спеку. Я пам’ятаю сполотніле обличчя жінки, її величезні, спрямовані на чоловіка очі й шепіт: „Ти цього не зробиш!“. Він глянув на неї, мовчки, серйозно, і — сів. Спустошений і безкінечно стомлений, він одразу втратив інтерес до всього і вже не міг милуватися красою світу… Раптово я теж побачила те саме, що й він: багатокілометровий серпантин шляху, що піднімався ледь не до неба, був порожній. Жодної людини, машини, воза, чи хоча б велосипедиста. Дорога стояла покірно й приречено. Ось уже декілька годин. На всьому її відтинку стояли припарковані збоку рейсові автобуси, машини, люди, що з них повиходили, невеличкі гірські коні. Усі вони — і люди, й тварини — пропускали почесних гостей, що спізнювалися на велике свято.

І лише одна людина з майже п’яти десятків напханих автобусів не могла захоплено милуватися красою довколишнього світу. Він не бачив цієї краси, бо обабіч шляху стояли принижені чиєюсь волею люди. Вони для нього були важливіші за все інше, разом узяте…»

1960–70-ті рр. — період високої творчої активності Дері. Він пише твори алегоричного плану — «Той, хто накладає анафему» (1965); «Одновухий» (1975), ліричні мемуари «Вироку не буде» (1968), філософську повість «Уявний репортаж про один американський поп-фестиваль» (1971), що був опублікований у перекладі українською мовою в журналі «Всесвіт» (1987). У ліричній повісті «Любий бо-пер!..» (1973) відчутні мотиви прощання зі всім прекрасним і добрим, що було в житті. У ці роки Дері знову активно перекладає (Е. Кестнер, Л. Фейхтвангер).

Декілька книжок щоденниково-публіцистичних нотаток і роздумів — «Нашарування днів» (1972), «Нові нашарування днів» (1975 та 1978) підбивають підсумок бурхливого творчого життя Тібора Дері.

Тема повісті Дері «Любий бо-пер!..» рідкісна у світовій літературі, це твір про людське старіння. Не лише з болем і страхом смерті, а й з якоюсь дивною в’їдливою приникливістю автор спостерігає за головним об’єктом своїх нотаток — самим собою: за тим, як холоне його мозок, як костеніють звички, як раптом спалахує в ньому бажання нового кохання, коли він знайомиться з невісткою, молодою вродливою дівчиною, яка пробуджує в ньому вже поховані пристрасті, — востаннє перед одвічною німою тишею. Дедалі більше занурюючись у роман, читач відчуває певну розгубленість, бо не завжди може збагнути: письменник пише серйозно, чи жартує, він зображає себе й своїх близьких, чи це тільки художнє узагальнення, й, зрештою, хто ж він насправді: егоїстичний марнославний стариґань-самодур чи просто самотня стара людина, що прагне звичайного людського тепла? Очевидно, і те, й інше, адже в людині намішано стільки різного, і це різне — і гарне, й відразливе — без прикрас, по-ексґібіоністськи вивертаючи свою душу, відкриває перед читачем Тібор Дері. До того ж робить це надзвичайно майстерно, іронізуючи з себе і свого оточення, насміхаючись із читачів. За цією маскою циніка він приховує своє істинне обличчя людини, яку глибоко ранять нещирість суспільства і людських взаємин. Однак найбільше він боїться старечої немочі, втрати основних тілесних функцій, перетворення на «овоч». Отож, можливо, й справді небезпідставними є чутки про те, що Дері пішов з життя за власним рішенням, відмовившись приймати їжу після перелому стегна.

Помер письменник в зеніті слави 18 серпня 1977 р. у Будапешті.

Тібор Дері залишається справжнім новатором угорської прози, майже в кожному своєму творі він експериментував з різними стилями, поглядами, і залишив по собі непересічні літературні твори. Він був лауреатом цілої низки літературних премій, почесним членом багатьох зарубіжних академій. На його пошану 1984 року засновано премію імені Тібора Дері.

Леся Мушкетик

Фесек — гніздо (угор.), популярний у Будапешті мистецький клуб (заснований 1901 р.), що функціонує й дотепер.

«Життя і кров», «овес» (лат.) — іронічне посилання на відомий девіз феодалів «життя і кров за сюзерена». Не тільки «життя і кров», а й «овес» — тобто готовність і до матеріальних витрат.

Страшно вимовити — (лат.).

Йдеться про урочисті богослужіння у святкові дні, на які сходилась «чиста», напахнена публіка.

В силі (лат.).

Підступна дочка короля Ліра з однойменної трагедії Шекспіра.

Але ж він пречудовий! (фр.).

Любий свекре, ви пречудові! (фр.).

Мій син (фр.).

…там танцюють, танцюють (фр.).

Мою невістку (фр.).

Угорська порода сторожових собак.

Янош Арань — відомий угорський поет (1817–1882). У його вірші «Сімейне коло» відтворюється атмосфера патріархальності.

Король помер, хай живе король! (фр.).