Під деревом зеленим - Томас Гарді

— Ну, а чи знаєте ви, чому я при моїх статках і далі гну спину на цій роботі й чому змушую її працювати шкільною вчителькою, коли вона б могла жити тут і ні в чому собі не відмовляти?

— Ні.

— А для того, щоб коли якийсь джентльмен побачить, що за освітою і вихованням вона йому рівня і захоче з нею одружитись, а вона захоче за нього вийти, то щоб не дивився на неї звисока. Тепер, знаючи все це, досі думаєте, що гідні її?

— Ні.

— Що ж, тоді на добраніч, містере Деві.

— На добраніч, містере Дей.

Після того, як відповідь злетіла з язика чесного Діка, юнак розвернувся й пішов геть, дивуючись, чим він узагалі думав, коли просив руки жінки, якої, як було видно з самого початку, був зовсім недостойний.

Розділ III

ФЕНСІ ПІД ДОЩЕМ

Одного грозового дня наступного місяця Фенсі Дей поверталася до Меллстока від свого батька.

Небо затягнуло суцільною сірою хмарою, з якої вже починав накрапати дощ, утворивши рухливе полотно з бризок води, подекуди густе, наче стіна, а подекуди тонке, як павутинка. Дерева на полях і в лісі гнулися від вітру, що зі свистом проносився між ними, і нагадували людей, які заламують від горя руки. Від найсильніших поривів помітно розхитувався навіть сам низ стовбура, який навряд чи колись рухався взагалі, — від такого видовища аж серце болісно стискалося, як при вигляді сильного чоловіка, якого довели до сліз. Низько звисаючі гілки колихалися вверх-вниз, а високі й прямі — з боку в бік; до того ж пориви вітру були такими хаотичними, що сусідні гілки одного й того ж дерева хиталися врізнобіч, перетинаючись та переплітаючись між собою. На відкритій місцевості зграями кружляли купи зеленого й жовтого листя, яке, відлетівши на значну відстань від свого дерева, осідало на землю нижньою стороною догори.

Дощ і вітер посилювалися, і стрічки капора Фенсі все частіше неприємно били її по щоках. Вийшовши на стежку, що вела до Меллстока, дівчина зупинилася, прикидаючи, чи далеко до якогось укриття. Найближче був будинок Елізабет Ендорфілд — у Верхньому Меллстоці, недалеко від роздоріжжя, де стежка, якою ішла Фенсі, звертала у селище. Дівчина пришвидшила крок і вже за п’ять хвилин опинилася перед хвірткою, з якої їй на черевики полився цілий водоспад.

— Заходь хутчіше! — гукнули із будинку ще до того, як Фенсі встигла постукати: це могло б здивувати дівчину, якби вона не знала, що місіс Ендорфілд завжди мала винятково гострий зір і слух.

Фенсі увійшла й сіла. Елізабет чистила картоплю чоловікові на вечерю.

Шкряб, шкряб, шкряб, потім кидок, сплеск — і картоплина опиняється у мисці з водою.

Байдуже спостерігаючи за монотонними рухами жінки, Фенсі знову повернулася думками до болісної теми, яка тягарем лежала їй на серці. Із часу розмови Діка з батьком її дні були сповнені журби. Фенсі не очікувала, що Джефрі так категорично заперечуватиме проти того, щоб Дік став його зятем. Відтоді вона кілька разів бачилася зі своїм коханим, і завдяки цій неочікуваній перешкоді її любов тільки зміцніла і досягла такої глибини, на яку Фенсі й не думала, що здатна. Однак хоча любов до певної міри є самоціллю, щоб потім перерости у чисте безхмарне щастя, закохані повинні вірити, що вона може стати засобом для досягнення іншої, вищої мети. А Фенсі з Діком зараз були позбавлені такої віри.

Серед жіноцтва Елізабет Ендорфілд мала особливу репутацію: щось середнє між дивакуватістю й недоброю славою. Причиною цього були певні її особливості: вона була хитра й прониклива; її будинок стояв у відлюдному місці; вона ніколи не ходила до церкви; носила червоний плащ; ніколи не знімала свій капор навіть у приміщенні й мала гостре підборіддя. Ці ознаки були явно відьомські, і ті, хто не завдавав собі клопоту дивитися глибше, прямо називали її відьмою. Однак вона не була кістлявою, обличчя, якщо не враховувати підборіддя, мала аж ніяк не потворне, особливо дивної поведінки за нею теж не помічали; тож ті, хто знав її краще, пом’якшували це визначення, називаючи її просто незбагненною людиною, бо вона була такою ж далекоглядною, як і високою. Варто зауважити, що Елізабет належала до категорії підозрілих осіб, чиї містичні характеристики поступово розвінчувалися з появою молодого панотця; хоча тривале перебування на посаді священика містера Ґрінхема виявилося неймовірно сприятливим для розквіту відьомства у парафії Меллсток.

Поки Фенсі згадувала всі ці факти і думала, чи варто розказати Елізабет про свої турботи й спитати поради, відьма заговорила сама.

— Щось ти геть зовсім розкисла, — раптом сказала вона, кинувши у відро наступну картоплину.

Фенсі не звертала уваги.

— Усе про свого коханого думаєш.

Фенсі зашарілася. Здавалося, Елізабет читає її думки. У такі моменти можна і повірити, що вона справді володіє силою, яку їй приписують.

— Батькові він не до вподоби, так? — ще одна картоплина долучилася до решти. — Так-так, я знаю про це. Мені сороки на хвості чого тільки не приносять.

Фенсі була у відчаї, і це був її шанс — хоч і гріховним шляхом — отримати допомогу; але що таке доброчесність порівняно з коханням?!

— Якби ж ви могли мені сказати, як зробити так, щоб він змінив свою думку, — попросила Фенсі.

— Це не важко зробити, — тихо мовила відьма.

— Справді? О, зробіть — байдуже як — тільки зробіть! Як мені його переконати, місіс Ендорфілд?

— Та це зовсім нескладно, нічого надзвичайного робити не доведеться.

— Але як же тоді?

— Чаклунством, ясна річ! — сказала Елізабет.

— Ні, що ви! — вигукнула Фенсі.

— Тільки так, запевняю тебе. Хіба ти не чула, що я відьма?

— Ну, — Фенсі завагалася, — я чула, що вас так називають.

— І ти повірила?

— Не сказати, щоб повірила, бо це моторошно і гріх, але... Ох, я б зараз так хотіла, щоб ви таки були відьмою!

— Я таки відьма. І я навчу тебе, як зачарувати батька, щоб він дозволив тобі вийти за Діка Деві.

— А це не зашкодить бідоласі?

— Якому бідоласі?

— Батькові.

— Ні, головне до чар підійти з розумом, як не робитимеш дурниць, закляття подіє.

Фенсі виглядала розгубленою, а Елізабет продовжила;

Боїться Ліз і старий, і малий

Гадає, відьма чи ні,

А вона до всього

знає, як