Кожен день – інший. Щоденник - Галина Василівна Москалець

У такому лісі мовчать сойки. Хрускає гілля, здається, хтось ходить лісом, але я помилилась. Почула голос струмка, раніше, ніж побачила. Щось у тому лісі було дивне. Невідь звідки налітав сильний вітер, наче вихор, збиваючи жолуді. На полі взагалі не було вітру, ледь накрапав дощ і стогнала машина на розбитій дорозі за заслоною кущів. Ніби в Багнах з’явилося якесь провалля, наскрізна діра, де живе велетенська істота, чий подих потужний, як вітер.

Вночі я прокинулась, здалося, що хтось мене кликав. Забула відізватися. То, певно, був мій ангел.

Час від часу грюкали миші. Я їм поклала на підлогу сухарі, щоб не нишпорили по шафах. Від нагрітої піччю кімнати прокинулась оса. Безтямно кинулась на люстру, потім на мене. Не знаю, чи бувають скажені оси. Вранці я її випустила.

В останній день сполохала зграю куріпок за рікою. Давно не чула, як лопотять десятки маленьких крил. Куріпки були круглі, як реп’яшки.

Вранці — тиша. Неділя. Дощ наздогнав мене уже в дорозі. Знайома жінка спитала: «Додому?» А я думала, що мій дім в Урожі.

8.10.2012

Життя з принципами

Письменник не мусить мати власної літературної теорії, важливо, щоб він дотримувався певних творчих принципів і час від часу контролював себе. Спокуса побалакати про літературу в письменників велика, особливо тих, які давно не відчувають серця життя. Тут їх не перебалакаєш. Я чомусь завжди відчуваю себе ідіоткою, коли відвідую літературні сайти або ж читаю літературну критику. Всі виглядають такими розумними, доки не почитаєш власне саму літературу. Дякувати Богу, ніхто мене не коментуватиме за ці слова. Люди, в яких немає принципів, нагадують перекотиполе. Вони ненавидять тих, хто постійно живе на одному місці й змінюється природнім шляхом. Дивно, що я досі цим переймаюсь. Нам бракує таких тверезих голів, як в американських трансцеденталістів півтора століття тому. Бракує громадянського суспільства, яке не витрачає час на порожні балачки.

11.10.2012

Калейдоскоп

Посередині осені починає тривожити те, що доводиться збирати чужі плоди замість власних, тобто досі не можеш зосередитися на власне своїх ділах. Зате коли беру в руки зошит і ручку, зразу впадаю в транс, бо нарешті віднайшла ритм розповіді, яка, може, й не буде для когось цікавою, може, навіть не має сенсу. Таким безсенсовним видається життя, коли розглядати його день за днем, шукати якоїсь стратегії, що можлива лише в романах. Насправді безліч знаків творять калейдоскоп. Один порух — і картина змінюється. І ці порухи роблю я, будучи даймоном, а не деміургом. Цей світ уже існував, а я його потривожила.

Це не передати словами. Можна, але не треба. Йдеться лише про те, що важливіше — предмет чи його тінь. Я маю спершу побачити цю тінь. Але для того мусить з’явитися сонце.

13.10.2012

Хома Брут

Суспільство дебілізується просто на очах, от і повиповзала всіляка нечисть у культурі. Кому це не подобається, може втішатись жіночими романами чи національно-свідомою порнографією. Щоб витримати цей наступ на всіх фронтах — потрібно або мешкати у вежі зі слонової кості, або мати стійкий імунітет, що дається лише з досвідом. А хто не має досвіду, той зупиниться на проміжній стадії. Тиск як ззовні, так і зсередини, особливо не дає спати чужий успіх. Це нагадує три ночі Хоми Брута у церкві. Перша ніч була у 90-і, зараз — друга. А потім прийде Вій і спалить своїм поглядом останню живу душу.

15.10.2012

Пісня

Прірва між Заходом і Сходом України — явище ідентичне із Заходом і Сходом Німеччини, тільки у нас немає фізичного муру. Втім, і в об’єднаній Німеччині немає його теж. Редагую книжку, написану в Сєвєродонецьку. Житейська історія, написана не професійно, але не в цьому річ. У суто український текст із класичними реаліями вриваються російські частушки й совєцькі пісні. От я й подумала, що пісня зберігає генетичний код. У дитинстві я чула багато українських пісень, і персонажами уявляла дорослих: свою тітку і її кавалерів. Співали по неділях на вулиці, у рейсових автобусах, а екскурсії завжди були співочі. З тих пір я живу у цьому ритмі — української пісні. Створеної не в Галичині, здебільшого, а запозиченої зі Сходу. Тому й виникає єретична думка: а раптом центр України там, де люди продовжують жити під покровом народної пісні, створеної у високому стилі? Тоді, мабуть, не варто порівнювати Україну з Німеччиною.

18.10.2012

Останні відвідини Добромиля

Шукала місце Низького замку, де б я сама його збудувала. Недалеко від костелу й ринку, з видом на Сліпу гору. Вздовж Добромиля і далі до Боневич тягнеться плато. Можливо, десь внизу. Двір був би замаскований і захищений