Кожен день – інший. Щоденник - Галина Василівна Москалець

світом, ростуть дикі груші, напівдикі яблуні й цвіте материнка. Але тільки подивившись з гори Сторожньої зуміла побачити усю красу цього місця: і Дністер, і Бескиди. Нічого ворожого, самі лиш м’які обриси. І натовп людей, що прийшов на закладини пам’ятника королю Леву — такий самий приязний, розніжений під серпневим сонцем. Мене знову тягне туди, і я вже прораховую, як би вирватись найближчим часом і поблукати по цих горах. Так мало часу, він так нестримно біжить, на ходу перегортаючи маловартісні сторінки.

5.08.2012

Дежавю

Отут, подалі від товариства ненароджених і мертвих письменників, корисливих критиків і невибагливих або просто дезорієнтованих читачів, зникає будь-яке бажання мати справу з літературою. Навіть якщо з’являється нагода сказати, що про це думаю, я просто мовчу. Тут мої принципи можуть похитнутися, а навіщо мені цей клопіт? Нехай все це собі розкладається і гниє, а я буду ловити ці неймовірно гарні дні. Учора була страшна спека, сьогодні, добре, що не залишила відчиненими двері на балкон, — шалений вітер, аж виє. Підлога ще не просохла від фарби, можна відкласти всі господарчі справи й робити щось приємне.

Мені навіть здається, що я наче відновила тут свій спосіб життя в Урожі: це уповільнення, ця невинність дитинства і простота людини, яка втішається з того, що має, і думає, ніби інші відчувають те саме. Не прірва, а улоговина, поросла довгою м’якою травою.

7.08.2012

Портрет

Страх перед писанням виникає тоді, коли не віриш, що ти це зможеш: створити минуле. Тут треба вміти описувати речі, а я волію описувати почуття, як вони змінюються. От учора переді мною постало питання: як раніше люди сприймали портрети? У ті часи, коли їх майже не було і створювались вони довго, і тільки пензлем або різцем скульптора. Я ніколи не сприймала епітафію Георгія Боїма в його каплиці, де зображено кілька поколінь, так, як сприймали її глядачі 400 років тому. Там вкупі живі і мертві творять спільну молитву.

Може, вони думали, що портрет зберігає частинку життя? Не так примітивно, як ми думаємо зараз, але я хотіла б це уявити. Можливо, у цьому завдання моєї книги — зрозуміти, навіщо це було їм потрібно. Чому народи Близького і Середнього Сходу вважають зображення людей чимось цілком неможливим? Звідки в ісламі та юдаїзмі таке упередження? Певно, воно було ще й до того. Певна річ, є різні пояснення, але мене вони не влаштовують, оскільки це лише історичні пояснення, продукт наукового, логічного, а не міфологічного мислення. Пояснення знаходиться десь на лінії життя-смерті. Все-таки добре, що я не вмію правильно міркувати. Так легше щось пізнати.

10.08.2012

Касандра

Які наслідки матиме для майбутнього те, що відбувається зараз, страшно навіть уявити. Інтуїтивно українські письменники починають писати антиутопії, жанр, що практично не існував у нашій літературі раніше. Це знак того, що ми ще не втратили больової чутливості. Весь час я намагаюсь уникнути больового шоку, але жодні мантри на зразок «Це мине, і це також мине» не діють. Натомість довбе у голову: «Важливо не те, що з нами зробили, а те, що ми зробили з тим, що з нами зробили». Нестерпно годувати шакалів своїми думками, а для решти пластикові вікна, залізні двері та євроремонт — єдиний сенс буття. Вони тебе не почують, якщо навіть ти роздряпаєш лице нігтями і повириваєш волосся. Моє життя зараз суцільний знак питання.

12.08.2012

На Маковія

Дощі як у Макондо, спека — теж. Коли ми всі зникнемо, залишиться хіба історія клімату. Зорепади, затемнення Сонця, викиди сонячної енергії, землетруси, тайфуни… Те, що мало б турбувати найбільше, нікого не обходить, бо здається несистемним, випадковим. Бо система має владу над людиною, применшує її значущість, вбиває її егоїзм. Треба вірити у Фатум, як вірили давні греки і люди часів бароко. Саме тоді людський Дух зумів піднятися високо-високо, кинувши виклик Невблаганності. Тепер він солодко спить, обпившись маковим настоєм.

14.08.2012

Мудрість

Ніколи нічого не просити, самі прийдуть і все дадуть — це справді вірно, коли йдеться про особисту вигоду. А інше треба брати самим. Найперше — знання. Мудрість у нас є від самого народження, тільки треба її відшукати в собі. Не їхати за нею на край світу. Я добре пам’ятаю слова однієї сільської жінки: «Як мама не дала мудрості, то чужа не допоможе». Але ми можемо впізнавати свою мудрість у книгах, коли її вже передано словами, завжди трохи спотворену словами, змінену ними, але коли ті слова вчасні, вони дають одкровення. Ми навіть думаємо, що це чиясь заслуга, але то винятково наша заслуга, наша праця. А потім знову з’являються хмари, постають перешкоди.

Четвертий день не видно сонця у небі, доводиться шукати його в іншому місці.