Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

старшої дружки нареченої Марусі, згадав, як Нестор копав у цьому садку криницю, а вранці напоїв з неї холодною водою свого улюбленого коня Козачка. А ще сказав, що Маруся тоді рвала калину і разом з Тіною зв'язувала її в пучки. А закінчив Негребецький свою промову так:

— Словом, я про все те, що вам говорив, написав пісню, яку дарую нашим молодим, і, звісно, нашим кавалеристам, — і Негребецький заспівав:

Розпрягайте, хлопці, коні Та й лягайте спочивать, А я піду в сад зелений, В сад криниченьку копать. Маруся, раз-два-три калина, Чорнявая дівчина В саду ягоду рвала. Копав, копав криниченьку У вишневому саду... Чи не вийде дівчинонька Рано-вранці по воду? Маруся, раз-два-три калина, Чорнявая дівчина В саду ягоду рвала. Вийшла, вийшла дівчинонька В сад вишневий воду брать, А за нею козаченько Веде коня напувать.

А приспів пісні заспівали усі присутні:

Маруся, раз-два-три калина, Чорнявая дівчина  В саду ягоду рвала.

Негребецький продовжував далі:

Просив, просив відеречка — Вона йому не дала. Дарив, дарив їй колечко — Вона його не взяла.

І знову всі присутні гуртом:

Маруся, раз-два-три калина, Чорнявая дівчина В саду ягоду рвала.

Негребецький:

Знаю, знаю, дівчинонько, Чим я тебе розгнівив: Що я вчора ізвечора Кращу тебе полюбив.

Тут старша дружка Маруся нараз зламалася: з її великих голубих очей, наче з перекинутого, наповненого водою відра, полелися сльози. Дивно: на неї ніхто не звернув уваги, не пожалів. Навпаки, Іван, як здалося, ще з більшим єхидством і підкреслено чітко вказуючи поглядом на Тіну, закінчив свою пісню:

Вона ростом невеличка, Ще й літами молода. Руса коса до пояса,