Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

В камері саркофага були малюнки й написи, які свідчили, що вона здобула перемогу над сном. В одному місці вона була зображена в чоловічому одязі, в білій і червоній коронах. На наступному малюнку на ній був жіночий одяг, але корони Верхнього і Нижнього Єгипту ще були на ній, а скинутий чоловічий одяг лежав біля її ніг. На кожному малюнку, в якому виражалась надія, мета чи відродження, додавався символ півночі; а в багатьох місцях — завжди при зображенні важливих подій минулого, теперішнього чи майбутнього — було сузір’я Ковша.

Найчастіше зустрічалося твердження про те, що цариця Тера мала владу підкоряти богів. На рубіні у вигляді скарабея вона викарбувала заклинання, які підкоряли їй усіх богів як верхнього, так і нижнього світів.

В цьому написі було чітко сказано, що правителька знала про ненависть жерців і що після її смерті вони намагатимуться знищити її ім’я. Мушу сказати, що за єгипетською міфологією, це була жахлива помста, адже по смерті ніхто не може бути представлений богам без імені й за нього не можна молитися. Тому вона вирішила воскреснути в північнім краю під сузір’ям Ковша. Для цього її рука повинна була залишатися зовні сповитого тіла й тримати Самоцвіт Семи Зірок, щоб усюди, де було повітря, вона могла пересуватися за своєю Ка!

Обдумавши це, ми з містером Трелоні погодилися, що за бажанням її тіло могло перетворюватись на астральне, розпадатися на частки і знову збиратися докупи. Потім ішов уривок тексту з посиланням на скриньку, в якій були всі боги, воля і сон, два останні були виражені символами. Згадувалось, що коробка мала сім сторін. Тому ми не дуже здивувалися, коли знайшли семигранну скриньку, яку ви також бачили в кімнаті містера Трелоні. Під пов’язками на нижньому боці лівої ноги був зображений ієрогліфічний символ великої води, а на правій нозі — символ землі. Ми вирішили, що ці символи говорять про те, що її тіло безсмертне і здатне пересуватися на власний розсуд, що воно керує як землею, так і водою, повітрям і вогнем — останній символізувався блиском Самоцвіту, а ще кременем і кресалом, які лежали біля пов’язок на мумії.

Коли ми вийняли скриньку із саркофага, то помітили на її боках дивні виступи, які ви вже бачили; в той час ми не знали, що вони означають. У саркофазі було кілька амулетів, але не надто цінних і важливих. Ми подумали, що коштовності містяться під покривалами чи в тій химерній скриньці. Проте відчинити її ми не змогли, бо покришка була так припасована, що її неможливо було зняти, тож ми вирішили, що вона якимось чином прикріплена зсередини.

Розповідаю все це, щоб ви зрозуміли, з чим вам згодом доведеться зустрітися. Ви повинні повністю відкинути здоровий глузд. З цією мумією й з усім, що з нею пов’язане, відбувалися такі дивні речі, що їх неможливо узгодити нашими знаннями.

Ми залишались у Долині Мага, поки не скопіювали всі малюнки й написи на стінах, стелі й підлозі. Ми забрали з собою обеліск із ієрогліфами, саркофаг і мумію, кам’яну скриню з алебастровими глеками, столики з червоного залізняку, алебастру, оніксу і сердоліку, подушку зі слонової кістки, оповиту золотою змією, а також дерев’яні човни з гребцями, фігурки й амулети-символи.

Ідучи геть, ми зняли драбини і закопали їх на деякій відстані в піску під скелею, яку позначили, щоб при потребі їх можна було знову знайти. Потім ми вирушили в тяжку подорож назад до Нілу. У нас був міцний віз і достатньо людей, але просування вперед здавалося повільним, адже було необхідно доправити наші скарби в безпечне місце. Ночі були неспокійні: ми боялися нападу грабіжників, та ще дужче боялися своїх супутників: то були хижі, безпринципні люди. Ми вийняли мумію з саркофага і поклали її до ящика. Першої ж ночі були дві спроби вкрасти речі з воза, а вранці двох людей знайшли мертвими.

Другої ночі налетів шалений піщаний буревій —.один із тих жахливих пустельних самумів, які змушують відчути себе безпомічними. Деякі з наших бедуїнів втекли перед буревієм в надії знайти прихисток, а ми загорнулися в бурнуси і вирішили перечекати бурю. Вранці, коли буревій ущух, ми витягнули з піщаних заметів наші речі. Ящик, у якому лежала мумія, був розбитий, але самої мумії ніде не було. Ми обшукали все, перекопали всі замети, але намарно. Ми не знали, що робити, бо Трелоні твердо вирішив привезти цю мумію додому. Почекали днину, сподіваючись, що бедуїни-втікачі повернуться; ми сліпо вірили, що вони якось дістали мумію з ящика і повернуть її. Вночі, саме перед світанком, містер Трелоні розбудив мене і прошепотів на вухо:

— Ми повинні повернутись у гробницю. Не виказуйте жодних вагань, коли я завтра вранці видаватиму накази! Якщо ви будете питати, куди ми йдемо, це викличе підозру і зруйнує наші плани.

— Добре! — відповів я. — А нащо нам туди йти?

Його відповідь просто-таки вразила мене.

— Ми знайдемо мумію там! Я певен цього!

Потім, щоб уникнути вагань чи заперечень, додав:

— Зачекайте і побачите! — і знову заліз під ковдру.

Араби були здивовані, коли ми повернули назад; деякі з них були незадоволені. Виникло чимало суперечок, і декілька бедуїнів утекли. Ми знову вирушили на схід із меншим супроводом. Спершу шейх не цікавився конкретним місцем призначення, але коли стало очевидно, що ми прямуємо в Долину Мага, він також занепокоївся. Його неспокій зростав, аж перед входом у долину він відмовився йти далі — сказав, що дочекається нашого повернення, якщо ми вирішимо піти самі. Він чекатиме три дні і піде, якщо ми не повернемося вчасно. Ніякі гроші не могли змусити його змінити своє рішення. Тільки одне зробив він для нас: викопав драбини і відніс їх до скелі, а потім отаборився біля входу