Спокута - Світлана Талан
– Це нормально. Це означає, що він не рохля і не тюхтій, а правильний забезпечений сучасний чоловік.
– Мене не цікавить, що він має. Навіть якщо б він нічого не мав, усе одно він мені дорогий як людина. Я не про це. Чому він за цей час жодного разу мене не запросив до себе? Свої речі до мене перевіз, а я так і не знаю, де він живе. Звичайно, я можу подивитися в паспорті місце його прописки…
– Ну, то й подивись і заспокойся.
– Не заспокоюсь. Бо мені хотілося б, щоб він запросив до себе в гості.
– Тобі від цього полегшає?
– Звичайно. Але чому він цього не робить? Як ти вважаєш?
– Думаю, що ти прискорюєш події. Не поспішай, чоловік – не кінь, його підганяти не можна.
– Ти так вважаєш?
– Що чоловік – не кінь? – засміялася Лариса так, що з рота мало не вислизнув пельмень зі сметаною. – Узагалі, Катрю, скажу тобі чесно: робиш ти з мухи слона, а ось цього робити не слід. Пливи за течією і все буде добре. О’кей?
– О’кей, – зітхнула Катря.
Подруга все ж її не переконала. У їхніх із Сашком стосунках була якась таємниця. Але яка? Невідомо.
– Не забудь завтра полити квіти, – нагадала Лариса, встаючи з-за столу, – ключ від моєї квартири не загубила?
– Ні! Ти що?!
– Дякую за обід, що наївся дармоїд!
– На здоров’я.
І все-таки в душу жінки підсвідомо закралися недовіра й тривога, які розвіялися наступного дня, коли Олександр запросив її із Сергієм поїхати до його будинку за містом. «Я даремно непокоїлася», – майнула в Катрі радісна думка.
– Я нікуди не поїду, – категорично заявив Сергій.
– Синку, ми ненадовго.
Катря підійшла до нього і хотіла взяти за руку, як робила завжди. Сергій відсмикнув її.
– У мене багато справ, – сказав і пішов до своєї кімнати.
– Сергійку! – з розпачем у голосі покликала Катерина, але у дверях, що вели до кімнати сина, клацнув замок.
– Нехай залишається, – обійняв її за плечі Олександр. – Не перший же раз їдемо за місто, і не останній.
Катря згодилася. Та чи могла вона не згодитися з Олександром? З ним було завжди просто, спокійно, надійно та затишно. Вона заглянула в його добрі очі та пішла збиратися.
Яким же було її здивування, коли вона дізналася, що будинок Сашка розташований на одній вулиці з будинком Лариси!
– Це ж треба, який збіг! – не приховувала свого захоплення Катерина. – І не лише на одній вулиці, а й через два будинки! І ви не знали один одного до цього часу?
– Ні, ми не були знайомі.
– Це ж треба! – не могла вгамуватися вона, оглядаючи доволі великий, сучасний трирівневий будинок під зеленою металочерепицею. – Я так давно не була в приватному будинку. Від того часу, як після смерті батьків справила поминки на сороковини.
– У тебе там гарний будинок залишився?
– Звичайний. Не такий, як у тебе!
– Ти будеш його продавати?
– Так. Через тиждень буде вже півроку, як не стало моїх батьків. Тоді й поїду в село.
– Треба покупців заздалегідь шукати. Під час цієї кризи не так просто продати нерухомість.
– Мені нема куди поспішати, – відповіла Катря, обходячи великі та просторі кімнати з дорогими сучасними меблями. – Чи в міліції така велика зарплатня, що можна жити в такій розкоші?
– Кожен у цьому житті крутиться, як карась на сковороді, якщо, звичайно, хоче добре жити. А ті, що їдять пісну кашу на сніданок, і це їх влаштовує, будуть і надалі задоволені тією кашею. А мені потрібна якщо каша, то з маслом, а на обід вже щось інше та смачніше.
– Не всі ж можуть заробити на те масло.
– Бо не хочуть. Хочеш добре жити – не зупиняйся ні перед чим, – сказав Олександр, і Катря помітила в його очах якийсь незнайомий, неприємний та таємничий вираз.
– Ти мене лякаєш, – мовила вона й навіть зупинилася.
– Це я так сказав, до слова. Ходімо нагору, я покажу тобі нашу спальню.
Він сказав «нашу», і ці слова враз розтопили всі сумніви, і вона, як дівчисько, побігла сходами нагору.
Оглянувши останню кімнату розкішного будинку, Катерина задивилася у вікно. Звідси, згори, було добре видно будинок Лариси.
– Що ти там цікаве пробачила? – запитав Олександр і став поруч.
– Виглядаю Ларису.
– Свою подругу?
– Так. Але її щось не видно. Може, зайдемо до неї в гості?
– Це буде вкрай неввічливо.
– Але чому? Зробимо своєю появою такий малесенький сюрприз.
– Сюрприз буде тоді, коли твоя подруга не одна, а з коханим чоловіком.
