Бурецвіт - Марія Ряполова

— Знову новачки, — пробубонів хтось.

Нарешті до мікрофона на сцені підійшов високий молодик і сказав:

— Добрий вечір, пані та панове! Сьогодні ми почнемо з того, що не завершили останнього разу. Хто хоче висловитися з приводу нашої теми?

Тут він помітив нас і додав:

— А наша минула тема звучить так: «Чи мусимо ми повідомляти іншим про наші контакти з позаземними цивілізаціями»

У залі злетіла вгору чиясь рука.

— О, пані Вихра хоче щось сказати.

На сцену вийшла струнка дівчинка з двома хвостиками. Обличчя її було сповнене серйозності, коли вона стала перед мікрофоном.

— Я вважаю, — заголосила дівчина з істерикою в голосі, — ми неодмінно повинні повідомляти про наш досвід спілкування з представниками інших цивілізацій решті землян! Заяви деяких у цій залі про те, що це «собі дорожче», вважаю егоїстичними і не гідними членів нашого чудового клубу! Ми маємо сповіщати всіх і кожного про ці контакти! Якщо треба, витрачати на це і власні гроші, і власний час! Чому? Бо ви повинні розуміти, що інопланетяни звертаються не до когось особисто, а до людства в цілому, і це ніяк не факт, що ви — та сама людина, котра може правильно витлумачити сенс повідомлення. Якщо ви боїтеся насмішок і нерозуміння — це просто свідчить про вашу слабку волю. І я засуджую це! Приховувати від громадськості таку інформацію — злочин! Це — подвійний злочин: злочин проти людства і злочин проти тієї цивілізації, яка намагається вступити з нами у контакт! Дякую!

Частина аудиторії шалено зааплодувала. Хтось вигукнув: «Молодець!»

Чоловік, що розпочинав «засідання», підійшов до дівчини, провів рукою по її спині та промовив у мікрофон:

— Що ж, гадаю, і прихильники, і опоненти мають визнати, що сказано це було сильно. І перш ніж я надам слово наступному промовцеві, чи є у вас питання до пані Вихри? О, я бачу, що є.

Руку, як не дивно, підняв Мереж.

— Прошу, пане, гадаю, ми вас почуємо.

Мереж підвівся.

— Пані Вихро, ви мали контакти з позаземними цивілізаціями?

Вихра гмикнула і посміхнулася. Ведучий поглянув на мого учня, як на цілковитого недоумка. У залі почулися смішки.

— Пане, на жаль, не знаю вашого імені, ви тут уперше, я розумію. Річ у тім, що питання щодо цих контактів — суто теоретичного характеру. Що ми будемо робити, коли вони почнуться? Звичайно, ніхто з присутніх таких контактів не мав. Дивно, що треба це пояснювати. Тема нашого обговорення: як поводитися, якщо інопланетяни встановлять із вами контакт. Ви ж розумієте, яка це важлива і гостра проблема для людства, — так відповів ведучий.

Мереж сів.

— Якщо більше питань нема, прошу на сцену пана Кодло.

Пан Кодло був явно поважною персоною. Увесь такий кругленький, трохи старший за інших віком, у діловому костюмі, він почав спокійно і зважено:

— Я поважаю думку пані Вихри, як і всіх присутніх, — він розвів руками, — але в її промові прозвучало одне твердження, яке, на жаль, не має жодних доказів. А саме, твердження про те, що інопланетяни звертаються не до когось особисто, а до люд ст ва в цілому. Я вважаю якраз, що це зовсім і не обов’язково. Крім того, це, скоріш за все, не так. Якби інопланетяни прагнули, щоби про них дізналось якнайбільше мешканців планети, вони, мабуть, самі це влаштували б. І зверталися б до великої кількості людей одразу. Якщо ж вони намагаються встановити контакт саме з вами, то, певно, на те є якісь резони.

У залі пролунали оплески.

— Дякую, дякую, шановні друзі, — розкланявся Кодло. — Так от, цілком можливо, що інопланетяни через певні свої міркування хочуть здійснити обмін інформацією саме з вами. І зовсім не зрадіють тому, що ви почнете витрачати всі свої гроші та марнувати час на те, аби сповістити про ваш контакт усім родичам і сусідам.

Деякі з аудиторії на знак згоди засміялися, знову почулися поодинокі оплески. Бурецвіт запитально подивився на мене.

— Можливо, не слід цього робити, доки не отримуєте конкретних вказівок від інопланетян. Ось що я хотів сказати, шановні друзі. І продиктовано це зовсім не «слабкою волею», а здоровим глуздом, шановні! Дякую за увагу.

— Здуріти можна, — сказав Мереж.

3

Дивник був просто стихійним лихом у крамниці. По-перше, він постійно об’їдав ягоди райські «асорті». Захоплював їх своїм довгим гнучким хвостом, зривав із куща і відправляв до пащі. Обідрана рослина зовсім не приваблювала покупців.

По-друге, він зненавидів співочий кущик. Тільки той розпочинав свій виступ, як Дивник йшов до кухні, залазив у холодильник, набирав у чотири лапи томатів або яєць, на двох лапах повертався і бомбардував бідну рослину. Крім того, що через таке ставлення співочий кущик став нагадувати вдачею плакуче деревце, то ще й доводилося потім усе те прибирати.

У крамниці в робочі дні вісім годин працювала Лет. Дивник не мав показуватися їй на очі. Ми домовилися про це. Він і не показувався. Тому важко було пояснити дівчині, хто постійно риється в її речах, хто зачиняється у ванній серед дня, хто з’їдає її бутерброди та тістечка, хто намалював її помадою якесь страхіття (автопортрет, власне) на свічаді у вітальні і чия шерсть тепер повсюди.

Довелося запропонувати Лет невеличку відпустку. Можливо, за інших обставин вона сприйняла би це без розуміння. Але після всього за кілька днів пережитого погодилася з радістю та без питань.

Бурецвіт і Мереж фактично жили у мене. Я віддала подругам рослини, на які у шукача була алергія, і тепер крамниця стала для нього безпечним місцем. Тітка ж Бурецвіта люб’язно дозволила йому залишатися в неї, тільки за умови, що він харчуватиметься поза її хатою, не стирчатиме в неї вдень і ночуватиме деінде в