Незнайомка з Вілдфел-Холу - Енн Бронте
– Хотілося б вірити, тітко; але які у вас є підстави цього боятися?
– Тому що, люба моя, краса та гроші зазвичай ваблять найгірших чоловіків, тож врода може принести чимало прикрощів дівчині.
– А у вас були такі прикрощі, тітко?
– Ні, Гелено, – сказала вона з докірливою серйозністю, – але я знаю багатьох жінок, у яких вони були; і з легковажності декотрі з них стали нещасними жертвами обману; а декотрі потрапили в такі пастки, що й розповідати страшно.
– Гаразд, я не буду ні легковажною, ні слабкою.
– Пам’ятай св. Петра, Гелено! Не хвались, а будь обачною. Очі та вуха – то двері до твого серця, тож пильнуй, щоб вони не зрадили тебе. Приймай кожен вияв уваги холодно і незворушно, аж поки не з’ясуєш, чого вартий той претендент на твою руку; і нехай твоїй прихильності завжди передує оцінювання. Спочатку вивчення; потім оцінювання; аж тоді кохання. Хай твої очі будуть сліпими до зовнішньої привабливості, вуха – глухими до лестощів і легковажних розмов, бо то пастки і хитрощі спокусника, аби звабити легковажних і привести їх до погибелі. Принциповість – передусім; далі йдуть здоровий глузд, пристойність і помірне багатство. Вийшовши за найкрасивішого, найдосконалішого і зовні найприємнішого чоловіка на світі, ти жахнешся, дізнавшись, що він розпусник або ж просто дурень.
– Але що ж тоді залишається робити всім бідолашним дурням і негідникам, тітко? Якби кожен дотримувався ваших порад, то світові незабаром настав би кінець.
– Люба моя, про це можеш не турбуватися! Дурні й негідники ніколи не відчуватимуть нестачі партнерок, поки існує так багато представниць протилежної статі їм до пари; але скористайся моєю порадою. І це не тема для жартів, Гелено, – мені шкода бачити, що ти до неї ставишся з такою легковажністю. Повір, шлюб – річ серйозна. – І це було сказано так серйозно, що можна було подумати, ніби вона знала це з власного гіркого досвіду; але я більше не ставила зухвалих питань, а просто відповіла:
– Знаю, що це серйозно; і знаю, що є правда і сенс у тому, що ви кажете; але вам не потрібно лякати мене, бо я не лише не вийду за чоловіка, у якого недостатньо глузду або принципів, а в мене навіть і спокуси такої не виникне; бо він мені просто не сподобається, хоч яким би гарним і чарівним був; я його ненавидітиму – зневажатиму – жалітиму – що завгодно, лише не кохатиму. Моя прихильність ґрунтуватиметься на оцінюванні, бо я не зможу кохати, не оцінивши людину. Зайве казати, що я маю бути здатною поважати і шанувати чоловіка, за якого виходжу, як і кохати його, бо я не можу кохати без усього цього. Тож можете заспокоїтися.
– Сподіваюся, що це так, – відповіла тітка.
– Я знаю, що це так і є, – наполягала я.
– Ти ще не зазнавала випробування, Гелено! – обережно зауважила вона.
Мене розгнівала її недовіра, та я не певна, що її сумніви позбавлені практичної мудрості; боюсь, мені було набагато легше запам’ятати її пораду, ніж скористатися нею, – і справді, в мене інколи виникала спокуса поставити під сумнів обґрунтованість її слів. Її поради можуть бути гарними, та є певні речі, яких вона не врахувала. Мені цікаво, чи вона взагалі коли-небудь кохала.
Свій вихід у світ я розпочала з цілковитою вірою в свою обачність. Спочатку я була у захваті від новизни нашого лондонського життя, та незабаром стомилася від його сум’яття. Мої нові знайомі не виправдали моїх очікувань і то дратували, то пригнічували мене; я швидко втомилася вивчати їхні особливості та сміятись над їхніми недоліками – особливо через те, що була змушена тримати свою критику при собі, бо моя тітка не слухала б її, а вони – особливо леді – виявились нерозумними, безсердечними і несправжніми. Джентльменів я зневажала менше, але, може, тому що й знала менше, може, тому що вони улещали мене; але я ні в кого з них не закохалась; і якщо їхня увага якусь мить мені подобалась, то наступної миті вони мене вже дратували, бо змушували бути незадоволеною собою, викриваючи мою пиху і лякаючи тим, що я уподібнювалась деяким із тих леді, котрих так щиро зневажала.
Був один літній пан, що страшенно мені набридав, – багатий давній дядьків друг, який вважав, що я не зможу зробити нічого кращого, як тільки взяти з ним шлюб; та він був не тільки старий, а ще й потворний і неприємний – і, я переконана, злий, хоча моя тітка сварила мене за те, що я таке сказала; але й вона припускала, що він не був святим. А був ще один чоловік, менш ненависний, але ще більш надокучливий, бо був тітчиним улюбленцем і зав жди липнув до мене, шепотів на вухо свої компліменти – звали його пан Боргам, і був він страшенним занудою: я досі здригаюся на одну згадку про його голос – він монотонно гудів, гудів і гудів мені на вухо, по півгодини торочив бозна про що, та ще й гадав, ніби передає мені корисну інформацію; полюбляв він і нав’язувати мені свої догми, а сам вважав, що виправляє мої погляди на життя або що в такий спосіб опускається до мого рівня і розважає мене цікавою розмовою. Хоча насмілюсь сказати, в основному він все ж був досить пристойним чоловіком; і якби він зберігав дистанцію, то я цілком стерпно ставилася б до нього. Але цьому було майже неможливо зарадити, бо він не лише непокоїв мене, завдаючи шкоди своєю присутністю, а й заважав мені тішитися приємнішим товариством.
Проте одного вечора він так набрид мені, що моє терпіння вже геть луснуло. Вечір не вдався: спочатку мені довелося танцювати з одним самовдоволеним жевжиком, а потім на мене напав пан Боргам, який, здається, вирішив не відходити від мене. Сидів ото і вдавав, ніби він мій визнаний наречений; а моя тітка самовдоволено
