Кулінарні фіґлі - Марія Василівна Матіос

А влітку гори робляться смачними: чорними від афин та ожини і солодкими від малин.

І навіть у Києві я маю з ким про це говорити так, що мене чують – як не із правдивим Дитям Гір Василем Герасим'юком, то з «вургуном» Іваном Андрусиком.

Але скільки б я Вам не розказувала про смачні гуцульські страви, а понад усе – нема смачнішої горілки від самогону з малини і нема солодшого, ніж варення з ожини. Та ще хіба справжньої, не промислової, форелі з гірського потоку, засмаженої у домашній сметані.

На щастя, я ще пам'ятаю той час, коли фіри-підводи убрід переїжджали потоки, а під колесами-ободами лишалася краплиста риба – форель. Спогади про те, як мій тато Василь руками ловив стругИ в червону крапочку (форель) під камінням у Товарницькому потоці такі, що їх не затьмарили ні картини зі стін Ермітажу, ні собор святої Софії у Константинополі, ні руїни афінського Акрополя, ні навіть Гетсиманський сад. На щастя…

Неписану красу рельєфів і кольорів тодішнього довколишнього світу, на жаль, я можу тепер відтворити лише у слові і в запахові страв, скуштованих Вами за моїми рецептами. Але це далеко не повний смак моїх зелених гір.

Отож, не судіть мене занадто строго за пристрасність мого серця у цій книжці. Ви тепер знаєте, звідки у моїй прозі художній і прозі кухонній такі перепади почуттів, смаку і фантазії – це печать і лик землі, яка є моєю каруселлю, центрифугою, велотреком і барокамерою одночасно. Це печать витривалих людей, яких ніколи – і навіть у трагічні часи – не покидає почуття гумору і віри в себе.

Дорогий Читачу!

Насправду, я хотіла зробити Вам розкішне храмування, але, як справжня гуцулка, вдалася до фіґлів. Бо ви знаєте, що правдивій гуцулці і Букінгемського палацу не треба – були б лише перед її очима розкоші її гір і дзюркіт їхньої мови.

У горах би сказали, я хотіла заклИкати Вас на храм, на празникове свято. Кожен із Вас знає, що це таке, бо майже скрізь по Україні є празникове свято.

У нашому селі храм відбувається на першу Богородицю – 28 серпня. А храм, як весілля, похорон, має свої закони. І кулінарні у тому числі. Прочитайте моє ж – «По праву сторону Твоєї слави» і «Не плачте за мною ніколи» – і Ви збагнете закони гірських ритуалів на різні життєві ситуації. У тому числі – кулінарні.

Я не знаю, чи посмакували Вам мої страви. Але я, бігме Боже, намагалася зробити їх смачними.

Для цього я витримувала всі писані й неписані закони гуцульського краю: в неділю не різала, не рубала,

тіста у «святошні» жіночі дні і дні душевної негоди не місила.

Не лихословила, інгредієнтів не жаліла, не економила, не шахрувала.

Ні до письмового столу, ні до столу кухонного з важким серцем і лихими думками не наближалася.

Майбутнього «споживача» не проклинала, не зневажала,

лише до нього на «Ви» зверталася, як моя бабця Василина (по татові) до діда Онуфрія усе життя на ВИ зверталася, дай, Боже, їм легку глину.

Я намагалася зробити Вам справжній словесний і кулінарний храм. Але!!!

На високій полонинці вбив половИк каню[8]

А то вже по хромуванню та й по видриганню[9]…

– співають у Розтоках.

Так і наше сьогоднішнє кулінарне видригання – фіґлювання наближається до завершення.

Але знову «але»!

У мене, признаюся Вам по правді, за сучасними несамовитими письменницькими звичаями храм щоразу, коли Ви, любий друже-Читачу, берете мої книги в руки.

Я завжди відчуваю, коли це є.

І признаюся без лукавства: після 19 грудня 2000 року, дня, що народив мою першу прозову книжку «Життя коротке», у мене тепер храм – щодня. І храмівне видригання – щодня.

Можливо, тому, що я народилася 19 грудня, на Миколая, а можливо, тому, що Ви у мене є, Читачу.

І я це відчуваю всією душею.

Якби могла, привіталася б із кожним із Вас – теперішніх чи майбутніх моїх прихильників, опонентів, фанатів, друзів, як вітаються у наших горах:

– Як днювали?

Була би щасливою, коли б Ви відповіли:

– Гаразд. Із книгою Марії Матіос.

Щиро дякую, що Ви відчуваєте запах і смак мого слова!

Смачного Вам і сьогоднішнього читання!

Але таки не забувайте:

Життя коротке для любові, але й любові мало на одне життя!

З незмінною повагою до кожного з вас

Ваша Марія МАТІОС

Примітки

1

Примар (рум.) – сучасною мовою – голова сільради. Історична довідка: після розпаду Австро-Угорської імперії у листопаді 1918 року Північна Буковина і частина Бессарабії до 2 серпня 1940 року (до речі, день народження моєї мами) перебувала у складі королівської Румунії. Нічого дивуватися ментальності буковинців, яка не завжди кореспондується із ментальністю східного українця. Якщо на Сході українську душу гнуздало одне лихо, то Буковиною гарцювала колісниця багатьох імперій. А це зробило із місцевого люду людей більш неподатливих, витривалих, підприємливих, заангажованих на одноосібний спосіб життя і ведення домашнього господарства.

2

Банувати (діал.) – жаліти, шкодувати.

3

Опасна бритва (діал.) – механічна бритва-ніж, яку нагострюють на шкіряному паску.

4

Майте на увазі, що в майбутньому може виникнути ситуація, коли Ви відчуєте, що він хоче від Вас дати ногам поля до іншої. Ви повинні випередити його, навіть якщо на той момент вас шляк трафляє і кров іде носом. Тільки не треба тоді нагадувати розлючену пантеру. Щоб самій добити свого коханчика остаточно, Ви востаннє пригостите його сніданком з однієї страви. І вона матиме убивчу для його чоловічої гідності назву – Половина шостої… (рецепт додається). Про що-що, а про цей знак він здогадається без підказування.

5

Незалежно від того, де Ви мешкаєте, люба моя, завжди знайдеться місцевий М.Л., який украй потрібен Вашому чоловікові для підтримання власного іміджу. Так що не переймайтеся, якщо Ви живете не у столиці, де є більший вибір М.Л. чи Л.М.

6

Назви гуцульських танців.

7

Назва перевалу під румунським кордоном.

8

Половик, каня (діал.) – яструб.

9

Видригання (діал.) – веселощі.