На краю ненависті - Уляна Пас

Схоже те, чого я так боялася, все-таки сталося. Наша дружба дала тріщину після того поцілунку, і не факт, що ми зможемо склеїти її назад.  

Знайшовши у шухляді знеболювальне, я випила одразу дві пігулки й повернулася у ліжко. З острахом чекала, коли в кімнату зайде сестра, але вона так і не прийшла. Я і не знала, радіти мені з цього приводу чи… не варто. Рано чи пізно вона захоче почути пояснення, а що їй сказати - я поки що не знала.  

Проспавши до вечора, прокинулася від скрипу дверей. Хтось захотів мене провідати, і цією людиною була мама. 

- Як ти, сонечко? - запитала стурбовано, сідаючи на край ліжка поряд зі мною. 

- Я у нормі, мамо, – присіла на подушку й спробувала пригладити рукою волосся. - Гості розійшлися? 

- Ян поїхав одразу ж разом з братом, а Ваня… після того, як вийшов від тебе. Ви посварилися? 

- Він ревнує, мамо. Хоче того, що я не можу йому дати, - бурчу, з болем пригадуючи слова друга. 

- У нього є причини для ревності? - мама усміхається, і ця усмішка зовсім мені не подобається. 

- Мамо, Ян просто мені допоміг. Не треба нічого вигадувати, - одразу ж стаю на свій захист. - До того ж він хлопець Альбіни. Я ніколи не зможу зробити їй боляче. 

- Доню, я чудово тебе розумію, але річ у тім, що… серцю не накажеш, кого кохати, а кого ні, - мама міцно тримає мою руку у своїй, і ця підтримка так мені потрібна. - Цей Ян дивиться на тебе не так, як на Альбіну. Він не кохає її, немає між ними іскри.

- На що це ти натякаєш? - напружуюся, уже й не рада, що почалася ця розмова.  

- Я просто хочу, щоб ти була щасливою, сонечко, - мама так ніжно усміхається, що усі погані думки відходять кудись на другий план.  

- А де Альбіна? Вона не прийшла до мене.

- Коли Ян пішов, поспішила за ним, - тихо відповіла мама. 

Ну ось, усе, як я і думала. Сестра вибрала Золотова, а не мене, отже, справді його кохає.  

Прокинувшись наступного ранку, я одразу вирішила поїхати в редакцію. Терміни подачі фото не чекали, і я знала, що за свою роботу треба відповідати. До того ж нога майже не турбувала і я старалася зайвий раз на неї не ставати.  

- Аміно, що це означає? - сердито запитав батько, побачивши мене на порозі кухні уже зібрану. 

- Мені на роботу треба! - вперто заявила і розмістилася за столом.  

- Ти невиправна! - пробурмотів собі під ніс, а я лише усміхнулася. Батьки знали, що сперечатися зі мною марно, тому завжди старалися триматись осторонь моїх вибриків.  

Через травмовану ногу сідати на мотоцикл я не могла, як і керувати автомобілем. Довелося викликати таксі і ще хвилин двадцять чекати на його приїзд. В результаті до редакції приїхала лише на початку одинадцятої. Хотілося вірити, що Ян не розізлиться через те, що я не послухалася його. Хоча ще позавчора сам тут кричав про моє халатне ставлення до роботи.  

У залі, де проходили фотосесії, було порожньо, і це неабияк мене тішило. Хотілося швидко зробити свою роботу і з чистою совістю поїхати додому.  

Навіть не знаю, скільки минуло часу, але від роботи довелося відірватися. Нога знову почала нагадувати про себе і цим сильно мене дратувала. Діставши з сумки знеболювальне, я вирішила на деякий час притупити біль, але, як на зло, поряд не було води.  

Довелося вставати й, більше опираючись на здорову ногу, прямувати в коридор, де стояв кулер з водою. Закинувши пігулку в рота, запила її водою і видихнула з полегшенням. Ще трішки - і можна буде поїхати додому й провалятися у ліжку до завтра.  

Та тільки-но я розвернулася, щоб повернутися у зал, помітила в кінці коридору Золотова. На мить завмерла, розгубившись. Сьогодні він одягнув діловий костюм сірого кольору, котрий шалено йому пасував.   

Розглядаючи власного боса, я втрачала дорогоцінні секунди для втечі. І коли наші погляди зустрілися, зрозуміла, що Ян не сильно щасливий мене бачити. Хм… а я чекала радісного прийому?  

Роблю крок назад, а за ним ще один. Знаю, що зараз схожа на кривеньку качечку, і це дратує мене ще більше. Мій крок назад супроводжується кількома кроками вперед від Золотова. Він наступає з таким хмурим виглядом, наче я реально зробила щось не так.  

А я що? Просто хотіла показати свій професіоналізм. Але, схоже, щось пішло не так.