Після кави - Абдул Рашид Махмуді

— Я не знаю, як почати, — сказав він. — Але ми друзі. І я хотів би попросити руки вашої дочки.

Петрос охопив голову руками, не в змозі вимовити жодного слова.

— У будь-якому випадку, поміркуйте, — сказав Салем, намагаючись подолати незграбність, а потім пішов. Спочатку Петрос не дозволяв Маріці обслуговувати клієнтів, і не хотів, щоб вона працювала в барі. Колись вона жила з його родичами в Мансурі й відвідувала грецьку школу для дівчат. Але під час літніх канікул дівчині подобалося допомагати матері на кухні, і мати її заохочувала та вчила готувати. Іноді, коли було багато відвідувачів і всі місця були зайняті, вона приносила замовлення з кухні. Розсовуючи завісу, що відокремлювала ресторан і бар від внутрішніх кімнат будинку, Маріка ставила тацю із замовленнями на прилавок. Тацю негайно забирали. Пізніше, під час останніх літніх канікул, вона почала працювати офіціанткою. Спочатку Петросу не дуже подобалась ця допомога, а потім він почав висловлювати свої застереження. Його не дуже турбували її кулінарні здібності та хист, це більше хвилювало матір. Батько ж пишався академічними досягненнями доньки — особливо в природничих науках, — і хотів, щоб вона спеціалізувалася на медицині, бажано, стоматології. Заміжжя прийде з часом, і те ж саме з кулінарією. Якби вона здобула вищу освіту, то легко знайшла б чоловіка-грека — лікаря, юриста чи бізнесмена — у Греції чи в Єгипті. Він не розумів, чому Маріці взагалі було цікаво працювати в барі. Дівчина почала затримуватися біля прилавка, вдаючи, що їй щось треба і даючи можливість клієнтам довго розглядати її в блузі з короткими рукавами та білому фартусі поверх спідниці. Їм була незвична жінка-офіціант. Арабським чоловікам, що вважали алкоголь гріховним, було дивно, коли вісімнадцятирічна дівчина виносила їжу й напої. Особливо це стосувалося чоловіків Абу Кабіра, які бачили жінок, лише закутаних у вільні чорні халати з головами покритими чорною вуаллю. Це було їхнє бачення цілковитої пристойності. Дівчина, мабуть, піддалася залицянням Салема-бабія, а справжнім ударом було те, що вона закохалася в нього.

Петрос намагався поговорити зі своєю дружиною Доріс, але зрозумів, що вона вже все знає. Матері завжди в курсі, а татусі завжди дізнаються останніми. Мати з дочкою, мабуть, ховалися та разом задумували щось нестерпне. Ще гірше була спокійна реакція Петросової жінки: «А чому б і ні?» — сказала вона. Батько як міг сперечався, то спокійно, то підвищуючи голос, стверджуючи, що дівчина вступатиме в університет, і їй не потрібен чоловік мусульманин і бабій, з величезною різницею у віці. «Дівчина не хоче вступати в університет, — сказала мати. — І вона його любить». Ці дві новини викликали в чоловіка раптову нестяму та виснаження. Усю ніч він марив у безсонні. Зранку дружина нагадала йому, що батьки не можуть контролювати долю своїх дітей, і що він сам одружився з нею проти волі її родини.

— Ну, а що ти очікував, коли ми приїхали в це місто? — додала Доріс. — Абу Кабір — це не Александрія, не Порт-Саїд чи Ісмаїлія. Іноземців тут немає. Наша донька не може знайти тут грека чи іншого європейця. Особисто я вважаю за краще жити в Александрії, Мансурі чи Ісмаїлії, але ти хотів Абу Кабір, бо в нас не було б конкуренції.

— Нехай він буде хоча б коптом, — сказав Петрос. — У нас спільні церкви з коптами.

— А чи є в Абу Кабірі копти? — запитала дружина. Петрос розумів, що не досягне своєї мети, але продовжував протестувати.

— Ми не знаємо цього чоловіка. Невже ми одружимо дочку невідомо з ким?

Та у відповідь почув, що за шість місяців заручин стане зрозуміло, хто цей наречений. Не було чим крити, і Петрос поклався на Бога: неможливо перемогти в суперечці одну жінку, не кажучи вже про двох у змові.

Дивним було те, як Доріс усміхалася протягом усієї розмови, ніби була щаслива від такого повороту подій, щаслива з приводу того, що дочка поклала кінець своїй освіті, і щаслива з перспективи мати зятя-мусульманина. Він відмовлявся розуміти жінок. Здавалося, у них була виняткова логіка, яка не мала нічого спільного з логікою інших людей. Як вона могла змиритися із цим потрясінням у житті дочки та родини? Як вона могла забути все, що вони обговорювали, і мрії, які вони будували, аби Маріка вступила до університету й вивчала медицину? Все це стало примарою. Як кажуть араби в таких ситуаціях: нічні розмови змащуються маслом, що тане, як тільки настає ранок. Доріс намагалася його заспокоїти.

— Того дня, коли вона народилася, і ти взяв її на руки, ти не думав, що ця чарівна дитина виросте та кине виклик і не скориться? — спитала Доріс.

— Ні, я цього не очікував. Але що ти маєш на увазі? Я повинен бути задоволеним цими подіями? — відказав Петрос.

— Найкраще для тебе й нас усіх — бути щасливими, — мовила його дружина.

— Я б хотів, аби вона народилася хлопчиком, — сказав він.

— А чи був би ти щасливий, якби він одружився з мусульманкою? — запитала вона.

— Я б не був щасливий, але це менше зло, — відповів він. — Дівчата притягують за собою скандали.

Усі пристали на умови, поставлені дружиною. Салем наносив візити раз чи двічі на тиждень, і його час від часу запрошували на вечерю з родиною. Мати й дочка були в захваті від того, як швидко знайшли спільну мову батько й наречений. Петрос завжди м’якшав після одного-двох келихів, а Салем виявився веселим і славним чоловіком, який ставився до сім’ї своєї нареченої з безмежною добротою та ввічливістю. Це було на додаток до подарунків, які він почав приносити Маріці та її матері, а також присилав із батькової ферми ящики з фруктами, банки з медом, качок, голубів, помідори та лимони. Як Петрос міг його не любити? З Салемом було домовлено, що заручини не будуть більше, ніж шість місяців, протягом яких він не міг бути наодинці з дівчиною чи гуляти з нею. Куди вони могли піти разом в Абу Кабірі? На щастя, одруженим парам нікуди піти, не кажучи вже про заручених. Усі також погодилися з тим, що Маріка більше не працюватиме в барі, і це дуже сподобалося Салему, він не хотів, аби його наречена була офіціанткою. Будинок став єдиним місцем, де він міг бачити свою наречену, під наглядом