Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Але згодом літні канікули закінчилися, сусідські діти повернулися до шкіл, хлопець залишився зовсім один, і цей факт дуже порадував Салема. Тепер селянин має попросити повернути його до родини. Це правда, що хлопчик втратив і матір, і батька, але Салем знав, що сільські жінки були як матері для всіх місцевих дітей, а сільські чоловіки — як їхні дядьки. Маріка також сказала йому, що ця дитина була «приблудою», переходила з одного дому до іншого, харчувалася й спала, де заманеться. Утім, Салем був розчарований, коли дитина попросила відправити його до школи.
— Чому ти хочеш піти до школи? — розлючено запитав Салем.
— Усі діти пішли до школи, і мені немає з ким гратися.
— А хіба школа для гри, маленький пройдисвіте?
— Мені байдуже. Я хочу піти до школи, і все.
Прикро, але Маріка підтримала дитину.
— Нехай іде до школи. Залиш його в спокої. Він буде ходити два-три тижні, поки не дізнається, що школа не для розваг, потім йому стане нудно, і він повернеться до родини. І, до речі, Мідхат ходить до школи Корану в селі, але його родина каже, що він неук і не годиться для науки. Цілий день він або грається, або спить.
Салему не знадобилося багато часу, щоб погодитися. Ідея була розумною. Нехай сучий син ходить до школи. Він мав вигляд розумово відсталого. Ніщо не свідчило про те, що школа йому підійде, або що він зможе докласти зусиль, необхідних для навчання. Маріка переказала розповідь Ніси, що хлопець провів два роки в школі Корану, але йому вдалося вивчити лише один розділ Священної Книги. Мабуть, хтось із друзів після того, як Мідхат заснув, захопив його з собою й віддав бабусі, яка ще тоді була жива, або Нісі. Ніса казала, що Зейнаб, бабуся хлопчика, потурала йому в усьому й зіпсувала хлопчика. Вона також розповіла, що шейх Хамед карав своїх учнів побиттям, навіть власного сина, але він ніколи не наважився карати «хлопчика Зейнаб». Усі ці розповіді спонукали Салема погодитися на такий задум, і він був упевнений, що школа вижене сільську дитину з міста.
Якогось дня Сальва прийшла в магазин, очоливши гурт своїх братів і сестер та друзів, і повідомила, що Мідхат був єдиним із них, хто вміє читати. Хлопчик ледве проходив до школи місяць.
— Як тобі це вдалося, сучий сину? — запитав Салем.
— Я прочитав слова, написані на вивісках магазинів на площі.
— Гаразд, що написано на вивісці на цьому магазині?
— Чесно кажучи, я не пам’ятаю. Я піду подивлюся, — відповів Мідхат. Незабаром він знову зайшов всередину.
— Ось: «Магазин Салема Хусейна Абдерахмана: обладнання та фарби».
Салем не переконався й відкрив Коран.
— Добре, тоді покажи мені, який ти розумний.
Мідхат почав читати:
— «Читайте! В ім’я вашого Господа, Творця, який створив людину із праху. Прочитайте! І ваш Господь — найщедріший, хто вчив за допомогою пера».
Він читав з труднощами, але зрозуміло.
Салем наполягав:
— Ти, мабуть, вивчив цей розділ у школі Корану. Добре, прочитай це, — сказав він, вказуючи на книгу, яку взяв з полиці.
— «Азбука бухгалтерського обліку, еффенді Абдель-Азіз Мохаммед Ханафі, випускник Єгипетського університету».
Через три місяці Салем був надзвичайно роздратований, коли директор школи пройшов повз його магазин, аби повідомити йому, що хлопчик був «найрозумнішим» учнем першого класу й що він хоче перевести його в другий клас. Салем запитав, чому б не почекати кінця навчального року, але директор сказав , що хлопець розумний і тримати його в першому класі марна трата часу. Подумавши, Салем погодився. Нехай переведуть його в другий клас, щоб він боровся, відкривав, що Аллах справедливий, а потім здався. І все-таки чоловік був спантеличений: як так сталося, що раптом цей темний і нетямущий хлопчик прокинувся? У другому класі Мідхат провів недовго, перш ніж Салем отримав звістку про те, що дитина швидко пройде і його. Саме тоді Салем зрозумів, що хлопець залишиться тут тягарем на його плечах, і єдине, що чоловік міг зробити, це покластися на волю Аллаха. Але в душі він звинувачував грекиню.
Салем журився від усвідомлення того, що Маріка ретельно прорахувала, як зберегти дитину. Він не відразу зрозумів, але поступово її задум став явним. Чоловік згадав, як вона швидко все прибрала, коли дитина обмочилася в ліжку. Жінка купила матеріал для матері Сальви, щоб та зшила кілька комплектів піжами для хлопчика, і швейна машинка на першому поверсі з ревом запрацювала. І десь зник сільський джильбаб, а на зміну йому прийшли короткі штани та сорочка з підтяжками — ще до того, як дитина почала ходити до школи. Усе це він помічав, але не до кінця усвідомив на тоді. Були речі, які відбувалися за його спиною. Акцент хлопчика почав змінюватися. Він почав говорити, як Сальва та її брати й сестри. Але як? Неможливо, щоб Маріка його навчила, бо вона все ще говорила арабською з грецьким акцентом. Так хто ж його навчив? Або він просто підхопив його сам? А апогеєм потрясіння було те, що він почав відповідати — по слову, раз у раз — коли Маріка зверталася до нього грецькою. Тож вона почала вчити його своєї рідної мови. І здавалося, що те, чому він навчився від Маріки, закріпилося завдяки розвагам із сусідськими грецькими дітьми. Салем із обуренням спостерігав за цим «селянином до глибини душі», коли він відмінно говорив мовою іноземців, наче був одним із них. Далі були нескінченні хвороби дитини та плани лікування, яких Маріка старанно дотримувалася. По-перше, була короста, яка поширилася по тілу дитини, як полум’я з печі. Салему довелося
