День падіння з висоти. - Лія Серебро

-Місяця три... Може, більше... Коли я пішла з клубу? Ось відтоді і з ним... - задумливо відповіла я.

-Радує, що не довго і радує, що одразу про все дізналася. Він каламутить із колишньою в тебе за спиною! Трахає вас двох поперемінно! Добре влаштувався!

-Ти кричиш на весь ресторан!

   Італійський темперамент Оксани виліз назовні, і половина відвідувачів із задоволенням слухали наш діалог.

-Ти не доїла! Будеш доїдати, чи поїдемо? - запитала вона, збираючи залишки салату виделкою.

-Я б хотіла знати, куди вони поїхали. У мене є ідея! Є адреса одна! Давай туди спочатку? - запропонувала я, згадавши про ту адресу, що мені повідала сама Аліна.

 -Ну давай... - не хоча погодилася Оксана, подивившись на годинник.

 -Чорт! Він же викинув візитку... Що там було??? - я заплющила очі й напружила візуальну пам'ять. - Троянова п'ять чи вісім, а далі... Блін! Чи не Троянова... Турунова? - спробувала згадати я.

- Ти мене питаєш? Звідки я знаю!? - вигукнула Оксана.

    Очевидно, я займала її вільний час. Наша зустріч затягнулася. Але вона терпляче, хоч і помітно нервуючи, все ж таки погодилася бути поруч зі мною в ці хвилини.