Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Юрій Володимирович Сорока
– А вже вирядилися! А знамена розпустили! Тьху! – і він смачно вилаявся в пожовклі від тютюну вуса.
– Бачу, чоловіче, не до вподоби тобі наша поява, не дуже жалуєш ти козацтво, – примружився на нього Богун.
– Чому не жалую? – спересерця відповів селянин. – Козак завжди заступником був простому чоловікові, тільки які ж ви козаки?
– Відомо які, – спокійно знизав плечима Богун. – Чи, може, ти вже своєї Вороновицької сотні не признаєш?
– Вороновицької сотні! – і селянин зі злістю засміявся. – І совісті в тебе стачає таке говорити! Чого витріщився?! Може, ще шаблею почастуєш?… Ех, люде, люде! Коли б на правдиве діло йшли, ще й я самопала взяв би, з вами подався б. А так… Жовніри ви, прихвосні лядські, а не козаки. Справжнє козацтво тепер навколо Хмеля гуртується. На Томаківці тепер наше лицарство. А от ти, пане хорунжий, куди прямуєш?
Іван промовчав.
– А, мовчиш? Ну то я скажу! Ви, собачі діти, їдете до Барабаша та Караїмовича, щоб з ними спільно Шембергам та Потоцьким чоботи цілувати. А коли зацілуєте донесхочу, вони вашими руками крові Хмельницькому і з ним сущим пустять. От такі ви козаки, пане хорунжий!
У Брацлаві стало відомо, що полковник Крутій несподівано занедужав, тож Брацлавський полк очолив присланий для цієї цілі Шембергом шляхтич з Теребовлі. Не гаючись, ранком наступного ж дня вирушили, взявши напрямок на Богуслав, де ще з лютого місяця стояв табором коронний гетьман Миколай Потоцький. Уже в дорозі прийшли вісті, що до гетьмана в Богуславі приєднався Шемберг, маючи під своєю орудою Переяславський і Білоцерківський полки. Серед брацлавської старшини з'явилися досить достовірні чутки, що після з'єднання з рештою реєстровців Брацлавський полк пересадять на човни з метою сплавитися Дніпром до Запоріжжя. Таку інформацію, крім іншого, доводили розповіді очевидців, які побували не так давно на Січі. Бурлило на Запоріжжі, страшні заграви прийдешніх битв поставали на обрії. Що ж діялося там, у серці козацьких земель?
III
Подолавши минулого грудня шлях від Чигирина до Микитиного Рогу, Богдан Хмельницький став табором на острові Томаківка, де одразу ж почав будувати укріплення, одночасно розвернувши роботу по залученню до своїх лав нових бійців. Сумнівні, з точки зору влади, люди з'явилися на Січі, не на жарт турбуючи рейментарів польської залоги, яка складалася з лояльних до влади черкаських реєстровиків і двох сотень драгунів. Довгі обози, долаючи снігові замети і зимову негоду Дикого Поля, потяглися десятками на Томаківку з волості. Сотнями почали з'являтися на Дніпровому острові «уходники», «бортники» та «лисичники», які мешкали по бурдюгах і зимівниках, що їх було розсіяно чималенькими територіями запорізьких паланок, численними балками та байраками козацького краю. Одночасно з тими приготуваннями вирушило посольство Хмельницького до ханської столиці Бахчисараю – бунтівний сотник добре розумів, що без допомоги з-за меж Запоріжжя він не зможе подолати коронного війська і прирече долю повстання на смертельну небезпеку ще на самому початку. Так, він, пересиливши себе, йшов на союз із бусурманами, яких бив не жалкуючи у великих та малих битвах протягом усього свого життя, захищаючи хрест святий від магометанської експансії Блискучої Порти. Йшов на нього тому, що тепер повсталим за волю свого народу як повітря потрібна швидка татарська кіннота, поєднавши яку з досвідченою запорізькою піхотою, можна було отримати армію, здатну протистояти досить сильному супротивнику…
У Богуславі було відомо майже все з того, що діялося на бунтівному острові, однак така поінформованість не могла заспокоїти коронного гетьмана, скоріше навпаки. З активного листування, що його вів пан Миколай у той період з Мартином Калиновським, який перебував у Вінниці, з Ієремією Вишневецьким, коронним канцлером Єжи Оссолінським і самим Володиславом IV, було помітно: Потоцький вбачає в таборі, розташованому на Томаківці, не просто кілька сотень озброєної «ребелії», зовсім ні! «Тож нехай ваших милостей не заведе в оману їхня мізерна кількість, бо це не що інше, як вершина айсберга. Вирубати слід упень ту гідру, позаяк бажають самостійно панувати в Україні, укладати договори з іноземними володарями, а також вчиняти на цих наших землях так, як заманеться лише їхній волі та бажанню…»
І Потоцький мав рацію – із Січі долітали все більш тривожні вісті. Тридцятого січня 1648 року Хмельницький атакував підрозділ черкаського полковника Станіслава Вадовського, який було розташовано в січовій фортеці, а також кілька комонних під'їздів, що їх чигиринський полковник Кричевський за волею гетьмана послав на допомогу черкасцям. У короткій сутичці, під час якої до козаків Хмельницького приєдналася значна частина реєстровців, а Вадовський утратив убитими тридцять жовнірів, третина з котрих були шляхтичами, Вадовський і Кричевський порахували за доцільне відійти ближче до Крилова, а Богдан-Зиновій Хмельницький в оточенні перших трофеїв і своїх найближчих прихильників ступив на широкий майдан Микитинорозької Січі.
Тут, у присутності кошового отамана Війська Запорізького Низового Федора Лютая, колишнього переяславського сотника і давнього товариша Хмельницького, перед старшиною і козаками виголосив промову, якою навік полонив серця суворих запорожців.
– Чи не бачите, панове-молодці, наруги єзуїтської над вірою святою? – говорив Хмельницький, і очі його палали вогнем ненависті до поневолювачів України, – над нашою благочестивою православною вірою і тими, хто святому вівтареві служить? Знущання вельможного сейму над стародавніми козацькими правами та вольностями? Насильство жовнірства над населенням українських міст та містечок, муки та здирство з боку проклятого Богом жидівського племені? До вас, лицарство, несу душу свою і тіло, тому що повстав проти сього і тим викликав невдоволення можновладних. Заховайте мене, старого товариша. Захищайте самих себе – бо й вам загрожує!
Того ж дня вдарили гармати, загули тулумбаси, скликаючи козаків на загальну Раду «для діла великого». І полинула за цим гаслом до Січі багатотисячна хвиля лугарів, степовиків і гайдамак, які жили по берегах Дніпра, Бугу, Самари і Конки. Стали на майдані, охопивши хвилями живого моря вкрите килимами підвищення, на якому розмістився Хмельницький, сказали йому, вчорашньому утікачеві і вигнанцю: «Приймаємо тебе, пане Хмельницький, хлібом-сіллю і щирим серцем!» Палала заграва на сході, провіщаючи ранок 19 квітня 1648 року.
Тридцять тисяч козаків прийшли на майдан, велетенська, досі небачена сила. Навіть великий січовий майдан зробився раптом затісним, і коли це стало зрозумілим, Хмельницький вийшов за межі січової фортеці і тут, на широкому полі над
