Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ангели помсти - Олесь Ульяненко

Ангели помсти - Олесь Ульяненко

Читаємо онлайн Ангели помсти - Олесь Ульяненко
годинники, ланцюжки, медальйони, кульчики, персні, брюлики – всю рижуху скласти до торби. Що Білявський і виконав. На прощання Батрак бабахнув у нього, але не вбив, а тільки поранив. Кишки у нещасного лізуть, лопаються, а він проповз аж до виходу. Ну, я, чесно кажучи, зблювнув. Страшно зробилося. А Батрак тицяє мені дробовика: «Давай, кінчай його!» Я хльоснув із пляшки і смальнув у голову цьому клятущому жидярі так, що голова обчистилася, як помаранча. Мізки чисті, незаймані, тільки підтікають кров’ю. Ми від’їхали і перезарядили наші шланги ширкою. Це був китайський опіум, який треба випарювати на золотині. Не пам’ятаю як, але підкотили до ощадкаси. Нас трусило і кумарило, хоча ми тільки-но перезарядилися. Батрак матюкався, шукаючи слоїка, але так і не знайшов. Тоді він витягнув з бардачка пластикову баночку з угорським ноксироном, висипав на долоню і все проковтнув. Я промовчав. Підкотили до ощадкаси. Не інакше – у цього придурка визрів план, і він зупинив машину. Сидів, хилитаючи чумною головою. Але дивно те, якщо цей план існував, він з шаленою швидкістю почав реалізовуватися. Я так думаю принаймні. Скільки там тієї халабуди. Ну-от, я з обріза, а він з помпівки валили по халупі. Всі полягали. Троє, по-моєму, там було. Гроші, як на тарілочці, – всі у торбах. Фарт йому йшов, але, правда, в ідіотів розцінки різні. Ну, а тоді ми вже вирулили до циган. Спека така була, наркоти ніякої, а барбітуру Батрак зжер, сучара.

– Тоді де дівка? На який фіг вона Батраку, не думаєш, що не стикується? Барон каже, що Кєша з вами був, – я підкурив і простягнув йому сигарету.

– Кєші точно з нами не було. Це барон збрехав. Ми не під таким кайфом були, щоб глюки ловити. Ти правий: хіба скажеш, що у йобнутого в голові. Трахав він ту циганку немилосердно. Спочатку вона і сама не проти була. Потім передав мені, а так як там уже нічого не лишилося, то я ґречно відмовився…

– Мій ти цнотливий. Зачтьоца, – не без дози сумніву сказав я.

– Аж ніяк, капітан. Я-то її і кінчав. У голову. Вкинули ми її в силосну яму, не доїжджаючи Берегової чи що… А ні, станції… Ні, Берегової. Та яка там різниця. З гуманізму я її прикінчив, бо навряд чи дожила б до ранку. Батрак після кожної палки ламав їй щось або різав…

Мене не нудило і не бридило, просто схолоднів, крижаним зробився мозок, відчувалося, як він торкається стінок черепа.

– А Джулай?

– До Люди і Кєші. А я хочу спати. Дай, капітан, ще пару коліс. Я заробив сьогодні, правда ж, капітан… Дайте мені спокій. – Його розморило, а очі почали закочуватись, і він заворушив у роті білим язиком, показуючи чисті, швидше вставні, порцелянові зуби.

– Заберіть, – сказав я, потім зловив себе на тому, що хочеться щось додати, але нічого не знайшлося, бо черепушка моя була переповнена. На Люду в нас не вистачало часу. Джулаєм займався особисто Рибчик, але я встиг накатати рапорт і звіт, за що отримав у голову. Копію на Стаса Новохатського я передав відразу. Коломієць читав уважно. Кілька разів хмикнув, мені здалося, весело.

– Ти подиви, яке падло! У нас під боком. Да-а-м. Не в діда. Ну що ж, давайте не затримуйтеся. Батрака на розшук. А з Рибкою я сам поговорю, – він встав, великий, з сильними плечима, красивий чоловік. – Через годину нагрянуть полтавські сискарі. Вони навіть снайперів притягнуть. Не вартий цей козел такого. По мені – нехай би гуляв, один чорт нарветься. Да, Джулай не був таким паскудою. Царство йому Небесне. Да-м-м… Красивий, багатий. Шара. Життя не може бути шарою, да, Гриша?

– Не знаю, Прокопович. Я таким життям ніколи не жив, – кволо відповів я, і мені дійсно було байдуже, наче я велика жирна пляма на стіні.

– Хто у Хвощівці?

– Титар. Вибачайте, Титаренко, – я пошукав сигарети, але нічого не знайшов.

– Та нічого. Іди, Гриша, відпочивай, – буркнув полковник і знову заходився читати.

У коридорі мене знудило. Я сказав черговому, що вийду на годину, нехай передасть, щоб Титар мене знайшов, я буду вдома, і вийшов. Погляд ковзнув по червоній недобудованій стіні. Мене тільки від однієї думки нудило, що на місці Батрака чи іншого часто опиняються наші, і від самого слова «наші» наче хто загнав цвях у голову, ні, скалку, велетенську скалку. Вечір лежав тихий. Як і повинно бути на початку осені, хоча було ще літо, серпень, і ще навіть не підійшло до Першої Пречистої. Сонце повзло над дахами міста, біле, не виразніше за небо, з півночі тугими хвилями підходив вітер, пронизливий і холодний. Так, завалювало на осінь. Сьогодні лише одинадцяте. Скоро Маковія, баби труть мак у ступках, печуть коржі, і приємний запах солодощів і хліба перелітає з кварталу в квартал. Я вийшов у центр. Ворушилося гілля, в роті було гірко. Потупцювавшись на місці, я подався до будинку Джулая. Нарешті почалася злива. Я проскочив, став на ґанку. Дощ припустив сильніше. Тут я звернув увагу на водостічну трубу. Вода сходила не повністю, а ніби роздвоювалася. Я засунув руку в розтруб. Витягнув чорний кульок з-під дорогого одягу з коробкою патронів і жменею нерозпакованих годинників, видно, з крамнички Білявського. Я покрутив знахідку в руках. Аби був ідіотом, то закричав би, що до цієї справи причетний Джулай. Але він, повірте мені, не був придурком. Швидше всього, це підкинули неуміло, незграбно або, навпаки, розраховували, що нікому не збреде в голову так підкидати компромат. Хоча все це не мало аж ніякого значення. Але, швидше всього, ця весела компанійка була під кайфом. Я сів на ґанку, подивився на кульок і з дикою тугою подумав про Марго… Вітька Титаренко нічого нового не приніс. Звісно, всі ті німецькі хрести були присутніми, але абсолютно нічого не роз’яснювали, а, напевне, видавалися смішними, і це ставило плюс у темній біографії Батрака. Говорили про його неординарність чи що. Нічого особливого, сказав я, вони зараз усі на цьому з’їхали, але це не означає, що можна літати на машині й ковбасити даремно живих людей. Можете вважати, це його хобі: хрести,

Відгуки про книгу Ангели помсти - Олесь Ульяненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: