Вежі мовчання - Євген Вікторович Положій
Так, подумав він, зовсім інші люди. Зовсім інше місто. Зовсім інше життя. Треба забирати її — й їхати звідси. І ніколи сюди не повертатися. І бути щасливими. От і все.
Вийшовши від Хріняки, Рад вирішив повернутися в готель. Щось йому заважало жити тим ранком. Кудись подівся душевний запал, тіло волочилося по світу, наче вата, робити геть нічого не хотілося, і він, маючи про запас кілька годин до зустрічі в СБУ, вирішив трохи відпочити в номері. На те, що двері відчинено, він просто не звернув уваги — саме час прибирати в кімнаті, але там замість жінки зі шваброю він побачив двох невисоких на зріст людей у темних костюмах, які активно порпалися в його валізах. Навіть якби він і захотів у ту мить запитати яку-небудь дурницю, наприклад, «що ви тут робите?», то не встиг би. Але все й так було зрозуміло. Тому Рад спробував утекти, він кинувся бігти по коридору, але його миттєво наздогнали, схопили за піджак і збили з ніг різким коротким ударом у ніс. На білосніжну, чудово випрасувану сорочку і яскраво-червону краватку одразу ж заюшила кров, і в очах скаламутилося, він втратив орієнтацію у просторі й отямився тільки на порозі номера. Як з’ясувалося, він намертво схопився за одвірок, не даючи втягти себе всередину, тому один із зловмисників саме бив його твердою тупоносою туфлею по зап’ястю. Дивно, але болю у цей момент він зовсім не відчував, начебто це була й не його рука. Він навіть устиг брикнути нападника ногою в коліно, і той люто прошипів: «Вали звідси! І суку свою забирай!» — і завдав чудового за виконанням і результатом короткого удару в обличчя. Темна завіса в очах, наче починався сеанс у кіно — тому він не бачив, як зловмисники взяли зі столу недопиту пляшку віскі, швидко розлили по склянках, а залишок влили йому в горло. Він тільки відчув приємний смак і запах, змішаний із кров’ю, ковтнув, похлинувся й подумав, що «криваву Мері» у такому оригінальному варіанті він ще не пробував. Потім якийсь час стояла дзвінка тиша, поки із сусіднього номера не з’явився чолов’яга і не повідомив, що не можна так сильно бухати з малознайомими людьми. Очевидно, це все дійсно виглядало як побутова бійка між випадковими друзяками-п’яничками, які напередодні увечері познайомилися в готельному барі. Втім, чому дивуватися, його вчорашні пригоди з повіями напевно ж не залишилися непоміченими. Звертатися до міліції чи висувати претензії адміністрації готелю не мало сенсу з тих же причин. Він подякував жалісливому сусідові, який, перш ніж поматюкатися, поспівчувати й піти геть, допоміг долізти до ліжка і поклав Радику на голову мокрий рушник. Цей напад виходив за межі всіх периметрів інформації, подумав Рад і застогнав, це грубо, дуже грубо. Ясно, що зловмисники шукали документи Островського, він побачив, що сіру товсту папку вони поцупили, але ж там залишилося тільки лайно, нікому непотрібні папірці, а ті два, найважливіші… Рад знову застогнав, цього разу здивовано-розчаровано. Найсмішніше, що він навіть сам не пригадував, куди він подів документи Островського. Оце так номер. Адже він увесь час носив їх із собою! І зараз не міг навіть згадати! То куди ж вони поділися? Женя? Та ні. Повії?! Сто відсотків! Чорт! Ч-ччорт-ччорт-ччорт!!! Втім, є ще варіант — невже забув у неділю у бабки-кульбабки на квартирі, коли кохався там із Женею? Теж варіант. Але згадувати, куди він переписав номер телефону, Рад уже не мав часу. Треба було терміново приводити себе до тями, переодягатися та їхати у Службу, де його давно з нетерпінням чекав полковник Качанов.
Полковник Качанов з неприхованою цікавістю розглядав розпухлий ніс і посинілу руку Родіона, але нічого з цього приводу не запитував, зате пригощав чудовою кавою й неквапливо посвячував у подробиці місцевого життя. Сам він служив тут тільки два роки, але, з огляду на невеликі розміри цього сіті й досить обмежене коло людей з необмеженими можливостями, матеріалом володів чудово. З холдингом він співпрацював, судячи з розмови, давно, однак Рад про нього чув уперше, виходить, залучали полковника до вирішення тільки найскладніших проблем, та й то тільки у разі гострої потреби. Але вибору Радик не мав — він прийшов подивитися на документи, хоча б просто подивитися, адже він знав, що слід шукати, і Качанов, не вагаючись, поклав перед ним товсту папку й вийшов із кабінету. Рад, звичайно ж, виявив, що вся документація щодо переміщення виймальної частини насоса, вантажу подвійного призначення підписана — а ким же ще?! — Хрінякою, та нітрохи не здивувався цьому факту. Тепер усе ставало на свої місця, і те, що полковник Качанов надав йому доступ до цієї інформації, говорило лише про єдине. Незважаючи на всі зусилля НІХа — на замітання слідів, убивства митника й Букреєва, кому Ольги Єфремової, — Хріняка таки попався, і йому вже не відкрутитися! Рад відчув неймовірне задоволення від цього факту, але не тому, що справедливість перемогла, ні. Це було щось дуже глибоко особисте, солодка помста, велика пачка цукру-рафінаду в серце!
— А що ви думаєте з приводу цих дивних убивств? — запитав він, коли Качанов повернувся. Смаглява шкіра, красиві темні холодні очі, прямий ніс, високий, широкий у плечах, років сорок п’ять, не більше; певно, дуже подобається жінкам, дуже рішучий, проникливий, розумний, у розмові вправний, як павук. Такого треба боятися. І триматися подалі. Дивно, таке маленьке місто, а так багато цікавих персонажів. Ніколи не думав, що полюблю жінку, що живе так далеко від мене.
Полковник пильно подивився на Родіона.
— Ми не зв’язуємо ці вбивства із заводом тільки на підставі того факту, що один з убитих колись працював на пункті митного огляду на території підприємства, а другий є безпосереднім підозрюваним у контрабанді вантажу подвійного призначення. Цілком може статися, що це елементарний збіг обставин, хоча ми розробляємо й цю версію. Не виключено, що у такий спосіб, замиливши очі, хтось просто замітає сліди…
У цьому місці Рад мимоволі захитав головою — адже він теж так думав!
— Але, — продовжив Качанов, — ця версія не є основною. Зважаючи на інші докази, мова, швидше, йде про релігійно-ритуальні вбивства…
— Парси? Зороастрійці? Іран?! — вигукнув Рад.
Качанов ледь відхитнувся.
— Що ви
