Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Читаємо онлайн Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
не працює, прожектори не світять, людей нема, — тільки вода хлюпається об причал. Ящик уже чекав на місці, готовий і розкритий. На «Датсуні» Джосі Вейлза під’їхав Віпер. Я, він і Гекл затягли ящик на заднє сидіння і завантажили машину під саму зав’язку зброєю і до зброї; ми з Геклом — за бортом. Віпер дає нам грошей на таксі, але в гето таксі не ходять, особливо в комендантську годину, і ми на ці гроші набираємо собі всякої всячини в «Кей-Еф-Сі». Касир чекає, поки ми підемо, щоб піти самому, але квапити нас боїться.

Того вечора отой білий учить мене стріляти. Сходиться чимало люду з гето, і коли він бачить одного з них, то шкіриться й каже: «Чого трясешся, Тоні?» Але Тоні не відповідає. Ніхто не знає, що колись давно вони з Тоні ходили до нашої маленької школи у Форт-Беннінгу; ніхто не знає, що цей Тоні взагалі ходив до школи. Білий ставить мішень і каже, щоб я стріляв. А потім той, хто завозить волини в гето, дивиться на мене й посміхається. Віпер каже білому, що Папа Ло ослаб, але білий слова Віпера розуміє погано. Він просто киває, сміється і каже: «ясно!» — а тоді дивиться на Джосі Вейлза, щоб той усе йому повторив повільніше, і все ’дно сміється, навіть коли не смішно. Від цього обличчя Джосі Вейлза стає ще похмурішим, бо всі знають, як він пишається, що годен добре говорити. Білий каже: «Ми тут усі боремося за свободу від тоталітаризму тероризму і тиранії — але ніхто не знає, що ці слова означають».

Я дивлюся на інших хлопців: двоє з них молодші за мене, п’ятеро — старші, серед них Демус і Віпер. Усі ми темношкірі, усі терпіти не можемо розчісуватися. Всі носимо хакі, габардин або джинси із закоченою до коліна правою штаниною, а з задньої лівої кишені кожного стирчить ганчірка, бо від цього вигляд крутий. Хтось носить теми[119], але не всі, бо ж теми носять расти, а расти ж нібито липнуть до соціалістів. «Соціалізм» — черговий «ізм», який так обрид, що навіть Співак написав про це пісню. Потім білий говорить про те, що дехто свій добре підвішений язик розпускає на агітацію людей, і що тоталітаризм завжди постає там, де всі «за», — і ми згідно киваємо, начебто розуміємо його. Дев’ять разів він вимовляє слово «хаос». Він каже, що країна колись подякує нам за це, — і ми згідно киваємо, начебто розуміємо його.

Але Джосі Вейлз хоче чогось більшого, ніж ці партійні справи. Я думаю про те, що він завжди пахне якось інакше, хоча його й одягає жінка. Він пахне якоюсь сумішшю часнику та сірки. І після повторного показу, як треба стріляти, Джосі Вейлз каже, що ми збираємося в Рему, бо ніґери там чо’ось геть розперезалися. «Треба б трохи опустити тих чорнопиких», — говорить сміючись білий і від’їжджає на джипі. І знову ця Рема, завжди між ЛПЯ і ННП, між капіталістами й соціалістами. Джосі Вейлз каже білому, що сам він ніякий не «іст», що він розумніший за їх усіх — і зробить те, чого від нього хочуть, якщо йому потім дадуть спокій у Маямі. Білий каже, що не розуміє дзявкотіння Джосі Вейлза, а потім осміхається, ніби знає якийсь секрет, відомий тільки йому та дияволу. Пройшла поголоска: люди з Реми нарікають на те, що ЛПЯ вклала гроші, дала консерви і налагодила каналізацію в Копенгагені, але нічого не зробила для них, і що, може, настав час їм реально приєднатися до ННП і перетворити Вісім Провулків у Дев’ять Провулків. Усе це розповідає Віпер, коли ми повертаємося до халупи, що біля залізниці. Усе це він говорить, замішуючи при цьому кокс з ефіром. Потім він нагріває суміш запальничкою і дає потягнути спершу мені.

Ми їдемо в Рему на «Датсуні». Я хапаюся за дверцята а вони здаються м’якими і повітря проходить крізь моє волосся немов дві сотні жіночих пальців гладять мені соски такий кайф мабуть відчуває жінка коли ти смокчеш їй циці голова паморочиться в хмільному вихорі ніби я розгулюю без голови а тоді моя голова повертається на місце але тепер вона наче повітряна куля а темна вулиця стає темнішою а жовте світло ліхтарів жовтішим а та дівчина в будинку через вулицю пробуджує таку хіть що мені тісно в своїх штанях і хочеться трах-трах-трах — трах-трах-трах кожну жінку на світі і я хочу протрахати наскрізь міс Ямайку а коли з її поцьки полізе лялька то я б затрахав і її а тоді натисну на спусковий курок і розстріляю весь світ. Але я хочу трахатись — а в мене більше не стоїть. Не стоїть! Не стоїть! Це мабуть через кокс. Чи може геру. Не ’наю. Не ’наю нічого бомбоклат не ’наю і швидше б уже машина доїхала куди треба а то вона повзе як равлик хочеться відчинити дверцята і вискочити і бігти всю дорогу вперед а потім назад і знову і знову бігти так швидко що я лечу і хочу трах-трах-трах — але в мене не стоїть! Не стоїть! А радіо в голові грає забійний музон який на радіо ніколи не грає і я тримаю ритм дикий ритм! А інші хлопці в машині теж його відчувають і теж це знають а я дивлюся на Віпера що дивиться на мене і теж знає а я можу поцілувати його з язиком і застрелити за те що він батон і знову сміятися сміятися а наша машина врізається в пагорб і ми нібито летимо на небеса ні таки на небеса і «Датсун» летить теж а моя голова перетворюється на повітряну кулю і тоді я думаю про Рему і що ті хто там живе мусять дістати від нас науку і я так хочу щоб вони її таки реально засвоїли що хапаю і пересмикую затвор у М16 але насправді я хочу схопити на вулиці якогось хлопа — і скрутити йому шию от-так крутити крутити крутити поки вона не відскочить як затичка і тоді я черпну крові розітру її по обличчю і скажу Ану вилупки хто тут зараз непристойно поводиться? — і буду трах-трах-трах — але в мене не стоїть! Не стоїть! А «Датсун» скрегоче гальмами. І не встигає Віпер щось сказати як ми вискакуємо і біжимо вулицею а вулиця мокра і вулиця це море хоча ні

Відгуки про книгу Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: