Подзвін з-під води - Валентин Миколайович Терлецький
– Колеги розважаються! – кивнув головою Антон на попутників. – Я такі діла знаю – тепер вони питимуть до самого Києва без упину, ось подивишся.
Валерія з острахом поглянула на жіночку з фіолетовим волоссям, яка замість того, аби лягти спати після бурхливої ночі, розклала на столі всю свою велетенську косметичку і без особливого успіху намагалася дати лад своєму різнокольоровому обличчю. Між тим чоловічок з портфелем вирушив кудись у напрямку тамбура і довго там пропадав, поки, нарешті, знову не ввалився до їхнього купе, бризкаючи направо і наліво злісним матючинням.
– От козли! Я так і думав, що вони – кляті педики! Всю ніч спостерігав за ними, але не думав, що вони причепляться саме до мене! Брудна гидота! Ну я їм зараз покажу, як жартувати з нормальними мужиками! Я покажу зараз! – Чоловічок тримався обома руками за верхню полицю і напружено дивився в прочинені двері купе.
Цієї миті повз них пройшли двоє гламурних хлопців із модними асиметричними зачісками, підмальованими очима, засмаглою до чорноти шкірою, вдягнені в яскраві – у папугах і пальмах – піджаки і штани.
– Ось вони! Ви лише подивіться – ходять собі по вагону, ніби нічого не трапилося! Ану іди сюди, ти, педик поганий! – З цими словами чоловічок вискочив з купе і вхопив за волосся одного з хлопців. – Це ти підглядав щойно за мною в туалеті? Кажи – ти чи твій голубенький дружочок? Га?!!! Що ти мовчиш? Відповідай!
Зляканий хлопець розгублено дивився на свого кривдника і нічого не міг сказати у відповідь, лише кривився від болю і намагався відірвати від свого волосся його руку.
– Що тепер ти скажеш? Га?!!! Ану ставай на коліна, педику, і проси вибачення у мене! Бігом, я сказав! Будеш знати, як підглядати за мужиками! – Було видно, що чоловічок не жартував. Він таки змусив гламурного молодика стати на коліна і благати про вибачення, бо навислий над його головою кулак свідчив про серйозність намірів чоловіка зі шкіряним портфелем.
– Вибачте, будь ласка, вибачте! – ридав хлопець, намагаючись усе-таки вирватися з цупких рук грізного чоловічка.
Прохід ущерть заповнився людьми, які спостерігали за цим конфліктом. Хтось із них був попутником цих скандалістів і п'яно вигукував якісь слова підтримки невідомо на чию адресу, а хтось був розбуджений цим вранішнім галасом і вибіг подивитися на це неподобство лише в одних трусах. Похмура повнотіла провідниця розштовхала їх своїми сильними руками і, мовчки подивившись на те, що відбувається, побігла до свого купе. А розлючений чоловічок продовжував катувати свою гламурну жертву, вимагаючи від неї привселюдного каяття. Хлопець, стоячи на колінах, плакав і борсався, а його приятель зацьковано визирав зі свого купе.
Та вже за якусь мить у вагоні з'явився міліцейський патруль, який розігнав натовп і розтягнув у різні боки скандалістів. Гламурний хлопець одразу зник за дверима свого купе, а його кривдника міліціонерам довелося затягувати на місце майже силоміць. Нарешті чоловік начебто вгамувався, і лейтенант почав перевіряти його документи. Антон і Валерія мовчки, наче уві сні, спостерігали за всім цим бешкетом, а жінка з фіолетовим волоссям намагалася щось пояснити іншому патрульному.
– Чому ви накинулися на того хлопця? – суворо спитав міліціонер в одразу обм'яклого чоловіка зі шкіряним портфелем, котрий, як виявилося, був заступником головного редактора відомого спортивного журналу.
– Бо він педик і підглядав за мною в туалеті. А я цього страх як не люблю. Я взагалі не люблю педиків, – тихо відповів начебто заспокоєний спортивний кореспондент.
– Ви зараз у нетверезому вигляді, тому я раджу вам лягти спати і більше нікого не зачіпати. Інакше ми будемо змушені застосувати по відношенню до вас інші, серйозніші заходи, – сказав лейтенант і вийшов з купе.
Міліціонери почекали ще трохи в проході, доки бешкетник приліг на свою полицю, відвернувшись до стінки й обійнявши обома руками свій портфель. Але коли вони пішли, його попутниця раптом почала термосити чоловіка за ноги і кричати на нього:
– Миколо Миколайовичу, ви що, хворий? Навіщо ви влаштували увесь цей цирк? Вам що, більше нема чого робити? Я з ким зараз розмовляю – відповідайте! – Жінка ще більше термосила п'яного заступника головного редактора, а той лише відмахувався від неї як від мухи.
Антон взяв Валерію за руку і запропонував вийти в коридор, аби відпочити від цього безладу. Узявши цигарку і запальничку, він пішов перекурити до тамбура, а Валерія залишилася споглядати за лінивим туманним ранком, що гойдався на лініях електропередач за вікном потяга. Та коли Антон повернувся, Валерії в коридорі не було. Зате з їхнього купе знову линуло триповерхове матючиння і жіночі крики. Виявилося, що жінка з фіолетовим волоссям таки дістала чоловіка з портфелем і він вирішив продовжити дебош. Полаявшись із попутницею, яка чомусь ніяк не могла вгамуватися, чоловік вискочив у коридор і з усієї сили грюкав у двері купе гламурних хлопців. Звідти не долинало ані звука, вочевидь, хлопці були надто перелякані й остаточно забарикадувалися, аби до них не увірвався жоден ненависник нетрадиційної сексуальної орієнтації. Тоді чоловік вихопив із свого портфеля розкладний ніж і почав голосно погрожувати їм кривавою розправою. У жінки з фіолетовим волоссям стався істеричний напад, з усіх купе знову повискакували здивовані подорожні в трусах і футболках, а повнотіла провідниця, граючи міцними щелепами, знову викликала міліцію.
Цього разу стражам порядку довелося застосувати прийоми рукопашу, аби обеззброїти оскаженілого борця з сексуальними меншинами. Після цього міліціонери заштовхали чоловіка до купе, і поки один з них утихомирював хулігана, його колега почав складати протокол про хуліганські дії. Весь