Сюрпризи долі - Єва Гата

«Потребую музики й кохання», — співала п’яна свідомість.

Олена пішла в кімнату і ввімкнула вальс Штрауса. Вона закружляла в навіженому танці по всій кімнаті, міцно обхопивши руками подушку, наче кавалера. Музика закінчилася. Їй не хотілося зупинятися. Стан ейфорії потроху зникав і його треба було весь час поновлювати. Одна чарка змінювала іншу, аж доки пляшка не спорожніла. Голова йшла обертом, ноги перестали слухатися. Настало знесилення. Від п’яного дурману стіни кімнати вертілися в демонічному танку.

Зранку Олена прокинулася від жагучої спраги і нестерпного болю голови. Вона хотіла встати з ліжка та не змогла, в очах потемніло, а ноги підкошувалися, мов ватяні.

— Що вчора сталося? — намагалася згадати події минулого дня. — Чому я сплю в одязі?

Спрага мучила немилосердно, через не можу пошкандибала до кухні. Вода була як цілющий бальзам, однак чомусь ставало щораз гірше.

— Добре, що сьогодні неділя, — промовила про себе, — і не треба йти до школи. Буду лежати цілий день у ліжку.

Задзвенів телефон.

— Хай собі дзвонить, не хочу ні з ким розмовляти.

Настала тиша. Олена спробувала піднятися але не змогла, впала на ліжко і втупилася в стелю. Телефон довго й настирливо деренчав і зрештою замовк. Стан був жахливим, лежати незручно і встати не мала сил. Події минулого дня почали проявлятися, наче кінострічка.

— Довкола лише марнота та пустка, — стукало в скронях. — Немає майбутнього, попереду лише могила.

Тишу знову розірвав телефонний дзвінок.

— Якого милого вам усім від мене треба! — вигукнула розлючено Олена, наче її хтось міг почути.

Телефон уперто не замовкав. Дзеленькіт був настільки дратівливий, що нічого іншого не залишилося, як згребти себе в купу і припинити це знущання.

— Слухаю!

— Ти де пропадаєш? Я вже почала хвилюватися, — пролунав голос Марини.

— Я погано почуваюся, — кожне слово давалося важко.

— Мені зранку зателефонувала Катруся, розповіла, що ти вчора ввечері телефонувала в жахливому стані, а сьогодні не береш трубку.

— Я спала.

— І ще довго спатимеш?

— Увесь день.

— А може, зустрінемося?

— У мене нема сил кудись іти.

— Ну як хочеш, як надумаєш, дай знати.

Розмова дуже вимучила Олену. Вона з жахом подумала, що треба одягатися і кудись виходити, тому поквапилася попрощатися і повернутися в ліжко.

Так минув цілісінький день. Були спроби щось почитати, та букви розповзалися, а мозок не міг сконцентруватися. Телевізійні програми також не тішили. Ввечері почали показувати якийсь фільм, але вона задрімала на найцікавішому місці.

Прокинулася о восьмій вечора. Попереду ще цілий вечір. Як його пережити? У голові перестало тьохкати, але на зміну налягла туга, яка знову почала лоскотати в сонячному сплетінні. Пригадався вчорашній стан, тільки б ця гіркота не піднімалася вище і не душила.

Пляшка з під коньяку порожньо стояла на столі, у креденсі не було ніяких запасів. На щастя, з давніх часів у барі залишилося трохи горілки. Олена швидко налила чарку і залпом її перехилила. Спазм почав розчинятися. Вона допила решту горілки, викинула порожню пляшку в смітник і лягла в ліжко. Сон не брався, хотілося ще випити, а на поличці було порожньо.

— Сьогодні досить, — подумала вголос, — завтра на роботу.

Наступний день передбачався такий, як усі інші понеділки. О третій закінчилися уроки і можна йти додому. Олена вийшла на вулицю. Треба ще дещо купити в магазині.

— А що ти робитимеш увечері? — лукаво запитало щось усередині. — Ліки закінчилися.

Не вагаючись ні хвилі, Олена підійшла до відділу з алкогольними напоями і купила пляшку дорогого коньяку.

— Поставлю в барі, нехай стоїть, може, хтось прийде, — знайшла для себе виправдання. Вона брехала сама собі, коньяк призначався не для якихось гостей, а на нинішній вечір.

Отак тривало декілька тижнів. Проте така терапія помічна лише на початку, а далі починається залежність. На щастя, Олена вчасно зрозуміла небезпеку — треба припиняти, а то, чого доброго, ще стане алкоголічкою. Як вона легковажно колись насміхалася з пияків. Може, в них також першим поштовхом стало непоправне горе, яке намагалися втопити в чарці? Як легко спитися з горя!

Люди помічають усе. В школі почали ширитися плітки. Спочатку якась сорока рознесла новину, що від Олени втік чоловік. Пліткували про Георгія, який покинув родину через те, що вона стала пити і була поганою господинею, яка ніколи не варила йому їсти, а тільки вешталась по ресторанах.

Хто став джерелом такої відвертої брехні, — важко визначити. Можливо, якась учителька побачила, як Олена купувала коньяк, або хтось почув від неї запах алкоголю, а може, їм хотілося щось таке побачити. Не секрет — багато хто з педагогічного колективу заздрив колезі, що та має поважного чоловіка, не потребує воювати за години, а це означало, що з фінансами немає проблем.

Така відверта брехня виводила Олену з рівноваги.

— Можеш собі уявити, — скаржилася Катрусі, — що вони сплітають! Зробили з мене алкоголічку і хвойду. Хто-хто, а я ніколи не була поганою господинею! Та я ж усю себе присвятила йому!

— Не звертай уваги, — заспокоювала Катруся, — вони не варті твоїх нервів.

— А як би ти зреагувала на таку брехню?

— Не знаю, мабуть, так само.

— Нема мені ніде радості — дома суцільний морок, на роботі помічаю іронічні погляди та шепіт за спиною, хоч вішайся.

— Ти мені перестань, навіть не говори такого.

— Я знаю, що не можна, а