Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Хочете, Пекасе? — запитав Антоніо.

— Ще б пак, — відповів Хотч. — Усякий захоче.

— Ось за це люблю. Тепер розумієте, чому я хочу бути Ель Пекасом? Усякий захоче.

Ми смачно й невибагливо поснідали в переповненому галасливому ресторані при старому темному готелі з вузькими сходами, з номерами без ванни і душу. В місті юрмились селяни, що з'їхалися з навколишніх сіл. Сьюдад-Реаль розташований на краю великого виноградарського району, тому вино лилося рікою і настрій у всіх був піднесений. Хотч і Антоніо одягалися в маленькому номері Антоніо, і мені ще не доводилося бачити таких безтурботних приготувань до бою биків. Обох одягав Мігелільо.

— А точніше — що я повинен робити? — запитав Хотч.

— Перед виходом робіть те саме, що я. Хуан поставить вас на ваше місце. Потім виходьте на арену так, як усі, і робіть те саме, що я. Потім зайдіть за бар'єр, станьте біля Тата і робіть те, що він вам звелить.

— А що мені робити, якщо доведеться убивати биків?

— Ви що — боїтеся?

— Просто хочу знати.

— Тато все достоту скаже вам по-англійському. В чому ви сумніваєтеся? Тато помітить кожну мою помилку або помилку Мігеля. Це його ремесло. Він цим гроші заробляє. Він вам пояснить, у чому наші промахи, а ви слухайте уважно і не повторюйте їх. Потім він вам пояснить, як треба убивати бика, і ви так і робіть.

— Тримайтеся скромніше, Пекасе, — сказав я. — Недобре, якщо ви зразу затьмарите решту матадорів. Це буде не по-товариському. Почекайте хоч до вашого вступу до спілки.

— А можна мені зараз вступити до спілки? — запитав Хотч, — Гроші у мене є.

— Не думайте про гроші, — сказав Антоніо, після того як я переклав йому слова Хотча. — Забудьте про спілку та інші меркантильні справи. Думайте лише про те, як чудово ви будете виступати, і про те, як ми пишаємося вами і сподіваємося на вас.

Потім я пішов від них і спустився вниз, до решти компанії. Коли вони спустилися сходами, обличчя в Антоніо, як завжди перед боєм, було суворе, замкнуте, зосереджене, і погляд його нічого не виказував стороннім. Ластатого Хотча з обличчям завзятого бейсболіста можна було прийняти за бувалого новільєро, що вперше виступає як матадор. Він похмуро кивнув мені головою. Ніхто б не подумав, що він не тореро, і костюм Антоніо сидів на ньому бездоганно.

Коли ми увійшли в цирк, зупинилися під аркою біля побіленого цегляного муру перед червоними воротами, Хотч, котрий стояв між Антоніо і Луїсом Мігелем, був просто чудовий на тлі білого тиньку. Антоніо уже був весь заполонений близьким боєм і приводив себе в звичний перед виходом стан цілковитої внутрішньої порожнечі. Для Луїса Мігеля останні хвилини перед відкриттям воріт давно були важкими. Вони стали ще важчими після Малаги.

Хтось підійшов до мене і спитав:

— Хто sobre-saliente?

— Ель Пекас, — відповів я.

— А-а, — той, хто питав, кивнув головою.

— Suerte[7], Пекасе, — сказав я Хотчу.

Він злегка нахилив голову. Він теж намагався привести себе до стану внутрішньої порожнечі.

Я пройшов по кальєхону до того місця, де Мігелільо і його помічник розкладали бойові плащі і шпаги, закріпляли мулети на дерев'яних держаках. Я відсьорбнув води з глека, озирнувся і побачив, що на трибунах багато вільних місць.

— Як Пекас? — запитав Мігелільо.

— Молиться у капличці за успіх інших тореро, — відповів я.

— Не спускайте з нього очей, — сказав Домінго Домінгін, — будь-який бик може кинутися.

— Ідуть, — сказав я. — Парад розпочався.

— Справжній тореро. Домінго ніколи так не виглядав на арені, — сказав хтось, але Домінго не чув. Ми всі дивилися на Пекаса. В поставі його було рівно стільки скромності і спокійної упевненості в собі, скільки треба. Я перевів погляд на Луїса Мігеля — чи не кульгає він? Ні, він не кульгав. Він ступав твердо і впевнено, але обличчя його спохмурніло, коли він побачив порожні місця на трибунах. Антоніо вийшов на арену з виглядом переможця. Він також побачив порожні місця, але залишився байдужим.

Хотч зайшов за бар'єр і зупинився біля мене.

— Що я тепер мушу робити? — запитав він упівголоса.

— Стійте біля мене, робіть розумне обличчя, показуйте готовність, але без нетерпіння.

— Ми з вами знайомі?

— Більш-менш. Я бачив вашу роботу. Але ми не приятелі.

На арену вийшов перший бик Луїса Мігеля. З трьох биків, що дісталися йому, — низькорослого, середнього і великого, — він для першого бою вибрав середнього. Мігель працював плащем, і хвора нога, очевидно, не заважала йому.

Публіка нагороджувала оплесками кожну вероніку.

— Придивіться до бика, — сказав я Хотчу.

— По-моєму, він непоганий.

— Бачите якісь вади?

— Страшенно довгі роги.

— Звідси вони завжди здаються довгими, — сказав я.

— А не занадто стараються пікадори?

— Занадто.

— Навіщо?

Хотч говорив тихо, не ворушачи губами.

— Його приборкують для Мігеля, бо він ще не зовсім оправився від синців у Малазі. У нього не вистачить сили в ногах, щоб упоратися з ним. Для кориди потрібні надійні ноги.

— Запам'ятаю, — сказав Хотч.

— А як ваші ноги?

— Трусяться, але я тримаюсь.

Луїс Мігель робив пасе мулетою прямо навпроти нас. Спершу він працював успішно, у строгому стилі, потім ще краще, нарешті, чудово, — але тут бик, ослаблий від надмірного завзяття пікадорів, почав підупадати. Вони випустили з нього багато крові, але втомити м'язи шиї не зуміли.

— Що ви зараз можете сказати про бика?

— Він утомився, і йому набридло.

— Тепер Мітелеві доведеться самому наступати, а він не покладається на свої ноги.

— Вже швидше б убивав, — сказав Хотч.

Він мав рацію. Але Луїс Мігель убив тільки з сьомого разу, і то йому довелося прикінчити бика двома ударами дескабельо.

— Чому так сталося? — запитав Хотч.

— З багатьох причин, — сказав я. — Почасти винен бик, почасти — Мігель.

— Можливо, він знов не зможе убивати, як уже було?

— Не знаю. Правда, бик йому не допомагав, але він не зумів ні опустити мулету досить низько, ні ввігнати шпагу як слід.

— А чому важко низько опустити мулету?

— Небезпечно для життя.

— Зрозуміло, — кинув Хотч.

Перший бик Антоніо уже вийшов на арену, і він демонстрував своє прославлене уміння володіти плащем. Але бика він обрав найнизькорослішого, і глядачі не сприймали всерйоз роботу з ним. Бики належали Ареллано Гамеро Сівікосу з Саламанки і були нерівноцінні якістю. Два низькорослі, один дуже великий і три середніх. Навіть Антоніо помітив, що глядачі не сприймають бика всерйоз, коли взяв до рук мулету і почав показувати справжні класичні