Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою

Panicoffski - Ріо Кундер

Читаємо онлайн Panicoffski - Ріо Кундер
назад до Америки. За кілька днів туди повертається й сама Келлі з приємною метою — вийти на пенсію наступного року. «Старенькій» Келлі вже 39, а на пенсію американські вояки виходять у сорок із такими статками, що вже можна ні про що більше не дбати. Келлі — вогонь, чорна пантера з морем енерґії. Її радісний голосний сміх, здається, й досі дзвенить мені у вухах. Вона є абсолютним тираном на сальса-майданчику. Після двох зустрічей з нею там мою сорочку й штани можна сміливо викручувати. Вона ж принципово не пітніє, хоч ти що. Оце американський військовий вишкіл! На пенсії плани в Келлі такі: купити величезний будинок над океаном у Мексиці з иншого боку кордону від американського Сан-Дієґо, звідки вона родом. Є таке поняття, як друзі із сальси. Деяких ти «знаєш» роками, але насправді тобі про них нічого не відомо через те, що гучно грає музика й нічого не можна почути. Тож, зокрема, у випадку між мною й сальса-жінками історія така: знаю кожен рух, запах, якість шкіри на дотик багатьох партнерок, але часом роками не вдається ні вивчити їхнє ім'я, ані дізнатися про їхнє життя поза танцювальним колом. Навіть романи починаються просто з поцілунків, а вже потім назовні чи навіть уже в ліжку вдається обмінятися якоюсь вербальною інформацією. Але є в мене й вужче сальса-коло. З нього — Келлі. Це — коло екстравідданих сальсерос. Вони здатні подорожувати щодня, аби десь потанцювати. Сальса захоплює все їхнє життя. Ці люди влаштовують і приватні сальса-паті, й виїзди на сальсу до инших міст і навіть країн. З Келлі ми любили їздити танцювати в Манчестері в клубі «Іпанема». Моя американська аміґа дуже полюбляла залити за уявний комір (уявний, бо найчастіше через сприятливі для симпатій оточення анатомічні особливості свого тіла вона вбиралася в сукні з голою спиною й глибоким декольте). Їй подобалося робити це (тобто «заливати за комір», а не вбиратися) й за кермом, тож у дорогу на автостраду вона завжди брала пляшку незлого вина для передтанцювального розігріву. Келлі керувала і своїм кабріолетом, а я виконував ролю штурмана з розливу. Ще в часи, коли з нами виїздила кокакольниця Беґі, було все о’кей: за кермо сідала вона. Але без неї я зі своїми навичками керування совіцькими танками міг лише з надією стежити за тим, як Келлі себе й мене повертала додому на автопілоті (зрозуміло, що в переносному значенні), з усіх сил намагаючися не дати їй заснути.

Келлі дуже нагадувала Ґрейс Джоунс. Я про неї часами фантазував, але втілювати ці фантазії не збирався: це не було питанням життя й смерти, як це иноді собі вирішуєш і кидаєшся у вир пристрасти, незважаючи ні на що, а ускладнити взаємини відразу з кількома людьми та й життя взагалі це ще як могло.

Келлі запросила на своє прощальне сальса-паті на базі. Я вже там бував раніше, але процес відвідин бази виразно ускладнився по тому, як терористи активізували атаки на американські установи в різних точках світу. За процедурою імена гостей і їхню національність треба було подавати на розгляд перепускних чинників заздалегідь. У перші рази моя українська національність не викликала в американців жодних запитань. Але тепер Келлі було сказано однозначне «ні». Загалом відмову одержали всі, хто не мав американського або евросоюзівського пашпорта. Це була вже не перша сальса на базі, бо більшість військовиків тут були з Пуерто-Рико. А сальса ж — невід’ємна частка пуерториканської культури.

— Освальдо, однаково хочу, щоб ти був на цій вечірці. Знаєш що зробимо? Завезу тебе туди у баґажнику.

— Ага, уявляєш, що буде, коли мене там знайдуть на перепускному пункті або ж на території? Вже бачу заголовки в ранкових ґазетах: «Замаскований під сальсеро російський шпигун (російський, звичайно, для більшого колориту) намагався пробратися на базу обслуговування радара раннього попередження ракетних нападів»!

— Слухай, ніхто тебе не знайде. Ґарантую. На самій базі ніколи ще ніхто нікого не перевіряв. А на в'їзді зробимо все безпечно на сто відсотків. Коли на перепускному шмон (буває дуже рідко, що обшуковують на предмет наркотиків), то це видно здаля, бо зазвичай чергує один вартовий, а для перевірки відряджають декількох. Якщо забачу перевірку, то просто розвернуся й поїду назад. От і все. На паті ж ніхто не знатиме, чи є в тебе дозвіл. І взагалі, там це нікого не обходитиме. А на виїзді контролю ніколи ще не було.

Далі все сталося, як у романах про шпигунів. Лежав у баґажнику й бачив перед очима якісь неясні кадри про викрадення й вивезення когось із країни у посольських автах, якісь перегони, втечі, гальт, ваші документики. Тож лежав я, доктор наук і автор сценаріїв, — аж ось контрольний пункт. Келлі загальмувала, аж чую вітається з кимось, а потім кілька хвилин розмовляє. Ага, це — Стюарт, безнадійно в Келлі закоханий. Знайшов час і місце з'ясувати взаємини. Ти що, навмисно її тут підстерігав? Нарешті відбрехалася якось від нього.

Чую її сміх: «Ми вже всередині. Зараз, знаю одне місце, де будемо вивантажуватися. Отут буде безпечно». За мить я вже на волі. Сідаю поруч із нею. «Ну, що, аміґо, — каже вона, — зараз витягну гроші з банкомату й під'їдемо до крамниці затаритися». Американська військова база була державою в державі. Це було справжнє американське селище, де грошовою одиницею був не фунт стерлінгів, а долар, який можна було витягти з банкомату, заплатити ним у крамниці й барі, хоча водночас демократичний бармен приймав і англійську готівку. В крамниці Келлі взяла дві упаковки мексиканського пива Modelo Negra. Все задоволення коштувало вісім доларів за дванадцять пляшок. У лондонських нічних клубах платиться стільки ж у британському еквіваленті, але за одну пляшку! Я не вірив власним очам. Це в кого комунізм — питаю я вас? Мені це подобається. Що за ціни? Я буду жалітися в Кремль! Ленін і тут усіх намахав. Куди подів різницю? На обіди в паризькому ресторані Рrосор та на вечері з Мишком Кацапинським на Капрі пустив? На Інеску Арманд розтринькав? На лікування від сифілісу? На таємний зв'язок з Льопою Пєшковим розбазарив?

Як виявилося, алкоголь на американській базі не оподатковувався. Келлі сказала:

Відгуки про книгу Panicoffski - Ріо Кундер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: