Panicoffski - Ріо Кундер

Фільм про життя аґентки служби безпеки Республіки Кацапстан в Україні Іріни Ширінкіной. Жорстока Ширінкіна а-ля Нікіта вербується з тюряги для знищення націоналістів (як вона думає) в Україні. Підступом і супервантажними авто марки «КАМАЗ» вона заманює до пастки й знищує лідерів визвольного руху й правозахисників, а також через ліжко й отруйну слину доводить до душевної хвороби синів Остапка й Андрушу найголовнішого українського націоналіста і президента країни Тараса Бульбаша. Відтак вона одержує наступне завдання: вбити прекрасну 22-річну Джулію — духовного лідера персикової революції. У процесі підготовки замаху Іріна закохується в Джулію й усіляко домагається взаємности. Це — основна любовна лінія. Багато чудової української клясичної музики, звучить поезія Макса Бронетанка й Вільяма Шапіра при свічках і трясясь в пракурєнном ваґонє. Але Джулія не відповіда взаємністю, а, в свою чергу, закохана в жіночого улюбленця Тараса Бульбаша. Іріна, всупереч наказам із Кремля йде на відчайдушний крок — отруїти президента, підкинувши йому до борщу таємну зброю збанкрутілого КҐБ — шкарпетки вічно замаскованого під кобзаря аґента Кацовєйкіна. План провалився: могутній Духом лідер мав біологічний імунітет проти кацапстанських кознєй. Поступово Ширінкіна починає ставити собі складні запитання: вона читає Пушкіна, Енґельса, Бальзака та Петлюру й вирішує, що це все лайна варте. Натхненна чехословацькими жувачками «Педро» й усвідомивши, що наказ убити Джулію злий президент Кацапстану Синя Борода дав просто з принципу «так не дістанься ж ти нікаму», вона просить авдієнції. А далі — за знаменитим письменником Ондрюшковичем: зі словами «Це тобі, суко, за Севастопіль!» вона мочить огидного карлика Синю Бороду з мавзера в сортирі.

Я стояв увечері на палубі яхти Хілал Шаш з фантастичним видом на каннську марину. Уже з'їв штук із сорок дармових суші, добряче запив їх шампаном, і тепер мені зробилося зовсім нестерпно. Все тіло пульсувало словом «Фабіана». Я уявляв Лозанну й те, як, можливо, саме в цей момент вона там дістає орґазм від Ніка. Я дістав мобільний і написав: «Я на паті на яхті в Шаш. Хочу лизнути тебе в лівий сосок». Коли відправив його Фабіані і (вже так за компанію) ще й Марії, побачив, що біля яхти зупинився білий ролс-ройс. Дверцята розчахнулися, й з них вийшла Фабі. Вона відразу мене побачила й радісно помахала рукою. Я стояв, а вона довго-довго махала. З других дверцят з’явився Нік. Він просто вирішив під'їхати до Каннів — провітритися від мистецьких емоцій. За п'ять хвилин Нік уже теревенив з Хілал і її двома подружками, а я у темному закутку лизав лівий сосок Фабі. «Коханий, ти спав з кимось тут?» — «Лише один раз у Марселі в готелі з одною випадковою співрозмовницею». — «Француженка?» — «Так». — «А як її звали?» — «Марі».

Навіщо я збрехав? Не знаю навіть. Вона довго мовчала, а тоді каже: «Спочатку хотіла тебе лаяти, питати, як ти міг, але потім думаю — не маю на це права, не можу вимагати вірности. Я ж усі ці дні займалася сексом з Ніком». Я розвернувся й пішов, залишивши їх на тому паті.

Коли Фабі нарешті його остаточно відшила, Панікоффскі мав самогубні настрої, які в певний мент мало й не завершилися отим вкороченням собі віку. Ось як він описав цей епізод зі свого життя. Подаю це тут не хронологійно, аби швидше позбутися сумного.

«Я був сам у своїй спальні. Розміром вона була десь вісім на чотири, ну й приблизно метрів зо три заввишки. Ось що я там робив. Музику я врубав на повну, й під Алехандра Санса почав вештатися кімнатою. Я робив кола, еліпси, трикутники, прямокутники й «вісімки». Тоді заволав shut up! — отак я заволав, упав на підлогу й почав саркастично сміятися: ха-ха-ха… Тоді встав, підійшов до балькона й розчахнув двері до нього своєю рукою. Я вийшов під дощ (це — Лідс, тут завжди падає дощ). Зціпивши свої зуби, я мокнув, саркастично сміявся та форкав. Поцілував у темряві якусь залізяку й облизався. Потім подивився вниз і побачив свій обрис внизу на асфальті, отам у калюжі. Я дивився туди п'ять хвилин, а може, й шість, і плакав. Нарешті остаточно відмовився стрибати. У спальні я вигукнув: shit! Відтак сказав: козел, shit, заволав: shut up! Налив до шклянки 250 мілілітрів віскаря, запхав до своїх вух (бо инших у спальні не було, я був там сам) вати й зробив дуже великого ковтка. Тоді сів на стільця й почав чекати. Музику стало гірше чути, — то я спробував зробити голосніше. Уже й так було на повну. Я злякався, що не все почую, і витяг вату зі своїх вух. Я почав пити віскар великими ковтками, обпік шлунок і розлив на труси. Сказав: shit, гукнув: shut up! Встав і пішов зачинити балькона. Баль-кон. Кон. Валь. Я поцілував якусь залізяку й пішов чистити щіткою для зубів свої зуби. Я почистив свої зуби. Я зламав один свій зуб і виплюнув його до вмивальника. Я сказав shit і shut up! Ліг до ліжка й заплющив свої очі (бо я був сам у своєму величезному ліжку). Я розплющив свої очі. Я встав і вирубив музику. Я ліг до ліжка і заплющив свої очі. Ось, що я робив у своїй спальні. Її розміри були приблизно вісім на три метри. Я був сам».

Un, dos, tres, павза, cuatro, cinco, seis, salsa:

Задзвонила Келлі з сальси. Келлі — американка, далекий нащадок рабів з Африки. Вона служить у війську на американській базі, що в кількох милях від Лідса на йоркширських вересових пущах неподалік від пагорбів буремних вітрів, про які так вдало писала Емілі Бронте. На базі таки вона й мешкала. Ще рік тому наймала великий будинок у поблизькому селі. Але нині вона вже з усім цим розрахувалася. Хату повернено власникові, більшість речей і авто відправлено