Присягнись, що моя - Поліна Ендрі

М'який "стукіт" чашок на кухні прорізається крізь звук зливи, і це ще більше натягує грані. Низький шум дощу за вікном посилився.

- Кави?

Я не відповідаю і Блейк обертається до мене, дивлячись своїми вугільними очима. Мабуть, це перше слово, яке пролунало з того часу, як ми знову опинилися наодинці. Його пальці застигли на апараті, готові натискати кнопки, і до мене приходить думка про те, що йому зовсім не личить поратися з чашками та кавовими агрегатами.

Я киваю, стягуючи на грудях кінчики пледу. Блейк дивиться на мене з краплинкою жвавості і раптово кривить рота, залишаючи кавоварку.

- Мабуть, я зроблю тобі чай.

- Навіщо тоді питати, якщо все одно сам вирішив, - перебираючи сумочку, бурчу собі під носа. Але Блейк все одно почув.

- Ну ти ж промокла і промерзла до кісток. Не хочу бути причиною твоїх хвороб.

Я пирхаю, подавши вигляд, що не бажаю розвивати розмову. Розклавши по столу змоклі речі, перебираю їх мокрі від дощу.

- І як тільки все це вмістилося туди...

Я різко скидаю погляд. Тихі слова Блейка звучать спонтанно та з якимось щирим подивом. Начебто в них є прихований зміст, якась складна загадка, ніби він справді не міг помістити це в голові.

Ці слова застигають зненацька, чомусь я й справді не думала, що Блейк спостерігає за мною. В його очах щось блиснуло, я була впевнена в цьому, і він криво посміхнувся.

- Тату, татусю! Та!

Я завмираю, розширюючи шоковано очі. Чорт. Я зовсім забула про його дочку. У відповідь Блейк просто знизує плечима, мовляв, нічого незвичайного.

- Ти тут? Та!

Голос стрімко наближається і на кухню влітає Сара, але тут вона помічає мене і гальмує, її вмить перетрушує.

Її обличчя витягується ошелешено, вона завмирає, часто дихаючи, перш ніж дівчинка округляє очі і з презирством випльовує:

- А вона що тут робить?

У своєму телеграм-каналі проводжу розіграш декількох книг лише за підписку на канал)) результати вже післязавтра) Встигніть приєднатися:) 

https://t.me/Polina_Endri