Карпатський капкан - Сергій Ухачевський

— Змився, гад! — обурився Крижень. — У німців падло служило. Заплічних справ майстер. Тепер, бач, тут прилаштувався. Як їм це вдається?! Я ж його в сорок четвертому взяв і здав СМЕРШу! А він ось де виплив… Живий-здоровий і собі на умі!

— Та вже не дуже живий-здоровий, — зауважив Івченко.

— Ну так, — погодився полковник, обурено обшукуючи кишені «камандіра». — Але ж… Не служба, а фантастика! Нічого, хоч з одним упирем покінчили.

Крижень знайшов у нього посвідчення особи. Івченко, обвівши поглядом табір, знову зауважив:

— Та не з одним…

— Глянь, Миколо, — показав йому Крижень емгебешні корочки, — він справді майор нашої служби! Цього я ніколи не зрозумію!

І тут у табір увірвався Трохимович, несучи на руках голову міськради, сам обвішаний зброєю. Голова показово з усіма привітався, скинувши капелюха.

Трохимович поцікавився:

— Ну што, усіх почікалі? Дайом драла? Скажу я вам так: зараз понаєдєт са Львова начальства…

Крижень глянув на нього й наказав:

— Не так швидко… Усе тут спалити, трупи прибрати, зброю й набої — відвезти в міліцію, а я поки документи перегляну, що вони тут планували робити. Виконуйте, — і сів за папери, залишені командиром спецзагону.

Трохимович спустив з рук Микиту Мироновича, скинув на землю зброю й сказав до голови:

— Сядзі мнє тут і старожи нашага Крижня, а ми зоймємся вогнішчам інквізіциі. Такая наша праца грешна… І нікуди нє хадзі, таму што ад рипання тваіх пратезав в мянє зуби зводзіць. Га-га-га!..

Річмонд, передмістя Лондона.

1946 рік, 8 вересня,

будинок майора SIS Хелен Сміт (Бестії),

7:13 за Грінвічем.

Ранок. У вікно спальні пробивається сіре світло. Хелен мрійливо ніжиться в ліжку. Та враз із вулиці долинає скрипучий звук стартера, заводиться мотор і лунають постріли з вихлопної труби. Вона, вирвана з полону думок, наполохано зривається з ліжка, підбігає до вікна, визирає з нього.

На затишній вуличці, забудованій у вікторіанському стилі, безлюдно, тільки сусід вовтузиться біля свого автомобіля. Нарешті він закриває капот, сідає в машину, знову скрипить стартер, стріляє вихлопна труба, машина заводиться. Сусід прогазовує двигун, полегшено закурює. За якоюсь дивною логікою глушить його, зачиняє дверцята автомобіля й, задоволений, повертається додому. Йому назустріч вибігає здоровенний собацюга, лащиться до господаря, голосно, рвучко бреше, аж котиться луна.

— Неділя. Ранок, — бурмоче під носа Хелен і невдоволено знизує плечима. — Я колись його пристрелю! Ні, спочатку підірву цю тарадайку, а потім пристрелю його.

Хелен сонно потягнулася й повернулася в ліжко. Заплющила очі й спробувала заснути, але гавкіт з вулиці не припинився, мало того, собацюзі стали відповідати сусідські пси.

— Повний занепад вікторіанських засад Британії, — знову пробубоніла, крутячись у ліжку, Хелен. — Життя, як на пасовиську в Шотландії. Бракує тільки мекання овець.

Враз розчинилися двері, і в кімнату вбіг у піжамі її син Адам, шести років — заспаний, але збуджений і веселий, як кожна дитина, що радіє сонячному ранку, позолоченим деревам і тому, що мама сьогодні вдома… Він різко зупинився, розуміючи, що не варто будити маму, але з надією витягнув голову, заглядаючи, чи розплющені в мами очі, й сподіваючись, що вона все ж не спить. Хелен вдала, що дрімає, й ледь розплющеними очима спостерігала за сином. Той з усмішкою продовжував дивитися на маму, невинно кліпати оченятами й усім тільцем тягнутися до неї. Хелен не втрималася, усміхнулася й розкрила синові обійми. Він з радісним вереском кинувся до неї.

Вона пригорнула його, втягнула носом запах його волосся й, ніжно обіймаючи, накрила ковдрою.

— Поспи ще трішки, — сказала.

— Не хочу… — він враз засумував і, граючись намистинкою на маминій нічній сорочці, запитав: — Мамо, а коли ти повернешся з Парижа?

— За тиждень, серденько. Цього разу я їду ненадовго.

— Ні, — зітхнув Адам, — тиждень у тебе — це довго. Коли ти кажеш «тиждень», повертаєшся через місяць. А