Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
Спочатку я хотів обурено відмовитись і розповісти все тобі. Але потім подумав, що рекламна кампанія вже почалася, отже, шляхи до відступу відрізано. Відмовлюся я, знайдуть іншого німця, що жив в Україні. Не вийде знімати тебе, камери підкинуть якійсь іншій журналістці. А якщо погодитися, то обоє ми від цього тільки виграємо. Адже такі зйомки — це серйозне порушення прав людини, і якщо інформація про те, що все відбувалося без твого відома, буде оприлюднена, це знищить репутацію каналу. Тому вони опинились у нас на гачку, і диктувати умови будемо ми з тобою. Точніше, я за тебе і за себе. Сподіваюся, я непогано подбав про твої інтереси? Про свої, здається, подбав гірше, але про це пізніше.
Так я погодився і почав писати статті для циклу «Щоденники української журналістки». Тепер щодо того, як я почувався при цьому. Спочатку, коли ще перебував під владою традиційних стереотипів, які регламентують принципи людської поведінки, то відчував провину перед тобою. Адже якби хтось так безцеремонно втручався у моє життя, та ще й користувався моєю довірою на правах друга, я б ніколи не пробачив цього.
Але поступово я почав більше заглиблюватися в інший аспект цієї справи. На той момент ми з редактором розважальних програм RTL-2 вже домовилися, що під кінець серіалу тобі запропонують роботу на RTL-2 або у виданні «Гальт!» (по-іншому тобі б це ніколи не світило). А якщо ти раптом виявиш невластиву тобі затятість і не погодишся на переїзд, то будемо переконувати фінансово. Перед цим аргументом іще ніхто не встояв. Відтоді, як було досягнуто цієї домовленості, я перестав відчувати провину перед тобою, а часом навіть заздрив тобі, адже слава прийшла до тебе сама, тобі не довелося і палець об палець ударити, щоб увійти в десятку найпопулярніших людей Німеччини. Чи уявляєш ти собі, скільки зусиль прикладають до цього інші, а здебільшого ще й марних зусиль? Тільки у клініці мого батька спеціальне відділення (до речі, вічно переповнене) займають творчі люди, яким не вдалося прославитись і вони через це захворіли на важку форму синдрому стерильності.
Але повернімося до Ukraіnіan peep-show. Як ти вже знаєш, основну кількість прихованих камер було вмонтовано у щурика Агатангела. Це ноу-хау привабило до шоу чимало глядачів. Рейтинг передачі сильно зріс і після того, як зник цей ваш голландець, а в тебе закрутився роман зі слідчим. Я настільки вжився у роль автора твоїх щоденників, що часом забував, хто я насправді. Кілька разів я мало не обмовився тобі, настільки звик до того, що йде шоу, і кожен третій німець щовечора вмощується перед телеекраном, щоб побачити чергові пригоди з твого життя. Але тут з’ясувалося, що твій слідчий працює на органи безпеки, а консультант був липовим, що теж могло бути пов’язаним із розвідкою. Справа ставала небезпечною, і настав час готувати хепі-енд нашої солодкої історії. Питання було тільки в тому, як саме його закінчити, адже кінець мусив бути ефектним. І тут, мушу додати без зайвої скромності, знову не обійшлося без моєї ідеї. Саме я порадив запропонувати твоєму коханцеві взяти участь у проекті. За солідну винагороду він записав на аудіокасети сцени ваших любощів, підкинув тобі записку про побачення з Арнольдом, а вже справою пана Маргаритка було показати тобі мої статті у «Гальт!». Усе ж таки я відчував певну ревність, коли бачив, що вам із Михайлом добре разом і що ти майже готова вийти за нього заміж. Можливо, за інших умов я вирішив би, що це достатньо вдала партія для тебе. Але тут треба було діяти рішуче. Що може більше зворушити глядачів і підняти твій рейтинг у їхніх очах, ніж підступний і продажний коханець? Так і трапилося. Фінальна серія мала найвищий із усіх попередніх глядацький рейтинг. Я досі отримую листи читачів і читачок, які висловлюють тобі своє співчуття і розповідають власні сльозогінні історії з життя. Можу переслати тобі весь цей мотлох, можливо, знадобиться в журналістській кар’єрі.
Що ж, ти хвацько ведеш свою рубрику. Мушу віддати тобі належне, не впевнений, що мені вдалося б так само довго підтримувати інтерес читачів. Адже у тебе немає такої вдячної теми, яка була у мене, ти щотижня мусиш вигадувати щось нове. Я добре знаю, як це важко. Ти — молодець.
Проте це не міняє того факту, що своєю славою ти завдячуєш насамперед мені. Чи не видається тобі, що ти мені дещо винна за свою успішну кар’єру? А якщо не видається, то чи ти не боїшся, що я можу зізнатися у всьому публічно, і всі дізнаються, що слава твоя липова, за тебе все зробили і придумали інші. Я пропоную домовитися по-хорошому. Наразі у тебе достатньо часу, щоб прийняти рішення, адже мій божевільний батько якогось біса вирішив, що мій синдром стерильності, який він сам же і вигадав, прогресує, я перебуваю на небезпечній другій стадії і потребую термінового лікування. Мене насильно тримають у батьковій клініці під пильним контролем, але я займаюся в основному тим, що планую втечу, і рано чи пізно таки втечу. Але коли я виберуся звідси або ж переконаю батька, що цілком здоровий, то начувайся! Нам є про що поговорити.
З любов’ю. Твій Теобальд.
P.S. Вітання щурикові. Він і далі з червоним хвостом? А яйця? Також червоні? Я повністю змінив зачіску і стиль одягу. Тепер виглядаю, як типовий офісний клерк, і мені по кайфу.
Люба Гориславо!
Я вважав справою честі надіслати вам цього листа мого сина. Сподіваюся, ви не сприйматимете цю маячню серйозно, бо з кожного рядка проступає жорстока правда про те, у якому важкому стані
