Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

конфіденційною інформацією та інших «послуг», якими журналістам доводилося розплачуватися за наслідки надто сміливих публікацій. Називаються прізвища, дати, суми. Згодом ці публікації планують використовувати проти самих авторів, принаймні так стало відомо Сніжані з певних джерел. На сторінках КРІСа-2 регулярно друкуються «викривальні» подробиці із життя високих чиновників та міської еліти, детально узгоджені з відповідними посадовцями. Завдяки таким публікаціям підтримується імідж «опозиційного і незалежного» видання. Час від часу посадовці, а то й цілі структури, наприклад, відділ комунального майна, теплокомуненерго чи асоціація митних брокерів, подають на газету в суд. Організовується голосний процес, газета його програє, звинувачує суд у продажності, сплачує символічний штраф і піднімає свій рейтинг в очах громадськості.

Інвестор тепер відмовився від анонімного іміджу і радо дає інтерв’ю як власник єдиної опозиційної газети в країні, а також змінив імідж політика, що орієнтується лише на інтелектуальну еліту. Тепер його часто можна побачити в сюжетах місцевого телебачення поряд із старенькою бабусею, у якої, скажімо, в підвалі завівся щур або розбилося вікно і якій не вдалося вирішити цю проблему з відповідними комунальними службами. Інвестор виголошує обурену промову й особисто відловлює щура або вставляє вікно.

Олежик Трав’янистий пройшов курс лікування від клептоманії, повернувся до КРІСа-2 і став заступником головного редактора.

У своїх листах (Сніжана ніколи не пересилала їх звичайною чи електронною поштою, а завжди передавала з кимось зі знайомих) вона пропонувала продати всі ці факти західним виданням, які виклопотали б їй за це політичний притулок. Мені пропонувалася роль посередниці й перекладачки. Намагаючись вмотивувати у своїх листах до Сніжани відмову, я ніяк не могла збагнути, що відчуваю при цьому сама: страх перед втручанням у таку резонансну справу, недовіру до Сніжани (адже надану нею інформацію не було ніякої змоги перевірити) чи глибоке, хоча навряд чи правильне пацифістське переконання, що втручатися в хід історії — справа когось іншого. Наскільки мені відомо, Сніжана продовжує шукати когось, хто допоміг би їй у реалізації проекту.

Минуло вже понад півроку після того, як я поїхала з Тигирина. Ми з Агатангелом живемо у розкішному помешканні і працюємо у комфортабельному офісі редакції однієї з найбільших німецьких газет «Гальт!». Форму множини я вживаю не випадково, адже закони іміджевої розкрутки вимагають від нас усюди з’являтися разом. Редакція залишила мені щурика як моральну компенсацію, я сама про це попросила, з нього повитягали, принаймні я на це сподіваюся, електронну начинку, і після цього колір його хутра змінився на рудий, точнісінько такий самий, як колір мого волосся. За звичкою я фарбую йому хвостик у «справжній червоний», мені здається, так він комфортніше себе почуває.

Я веду в газеті «Гальт!» рубрику «Галицькі дискусії». За час публікації серії матеріалів із життя української журналістки німецькі читачі так звикли до всього українського і насамперед галицького, що вимагають продовження теми. У містечку Гагенбах, де ми з Агатангелом тепер мешкаємо, користується неабиякою популярністю і повагою також газета КРІС-2, місцеві мешканці регулярно збирають пожертви і пересилають їх до Тигирина, щоб допомогти виданню зберігати незалежність і уникати політичних впливів. Те, що КРІС-2 змінив власника, наразі невідомо німецьким жертводавцям. І це періодично викликає у мене докори сумління. З одного боку, я відчуваю свою провину за те, що дозволяю обдурювати легковірних гагенбахців. З іншого боку, про зміну власника мені відомо з дуже конфіденційного та ненадійного джерела, і я не маю можливості перевірити цю інформацію. А крім того, якщо я оприлюдню таку інформацію, то постраждає і так достатньо сумнівна репутація незалежних мас-медіа України. Не розумію я тільки одного: чому головний редактор КРІСа-2, а ним продовжує залишатися пан Незабудко, так спокійно приймає цю допомогу, знаючи про обман. Хоча, можливо, що й не спокійно, можливо, його мучать ті самі сумніви, що й мене, але тоді мав рацію Теобальд, коли узалежнював норми моралі від величини гонорару. Виходить, усіх нас купили?

На основі газетних публікацій Ukraіnіan peep-show видали книгу, зараз знімається фільм, тому нам із Агатангелом доводиться працювати ще й на телебаченні, не кажучи вже про численні контракти з рекламними фірмами.

І ще у мене є одне маленьке хобі, про яке я нікому не розповідаю. Я перекладаю для телепрограми КРІСа-2 канали німецького телебачення і відсилаю їх до редакції електронною поштою. Сама не розумію, чому мені так хочеться зараз виконувати роботу, яку я під час праці в Тигирині найбільше ненавиділа. Ця робота нудна і механічна, але мені чомусь хочеться, щоб тигиринський КРІС-ТБ мав найповнішу програму німецького сателітарного телебачення, яка користується у нашому місті великим попитом, адже ці канали є майже у всіх, а дістати докладну інформацію про їхні передачі в Тигирині досить важко. А крім того, під час перекладу текстів телепрограм і далі трапляються прикрі непорозуміння. Наприклад, телерубрику Ukraіnіan peep-show найчастіше перекладають як «релігійна програма для української громади в Німеччині», дитячі передріздвяні випуски під назвою Advents kalender з незрозумілих причин приписують Адвентистам сьомого дня, а порнографічний серіал для дорослих Herr Schmіdtundseіn Schwanzу буквальному українському перекладі «Хвіст гера Шмідта» набуває зоологічного підтексту, хоча насправді Advent — це просто передріздвяний період, а Schwanz — колись сленгова, а тепер майже літературна назва прутня. Мені чомусь хочеться, щоб у КРІС-ТБ таких речей не траплялося. Напевно, це якась своєрідна форма ностальгії.

Розгадка справи серійного вбивці

Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші тигиринські газети — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці». І всі три статті, як завжди, ідентичні, прислала мені Сніжана Терпужко. «Знайдено вбивць шести повнуватих чоловіків середнього віку, — писали газети. — Винним у скоєнні перших п’яти злочинів таки був громадянин К., який зізнався у цьому раніше. Судмедекспертиза ідентифікувала сховані ним знаряддя вбивства зі слідами крові. Шостий злочин було скоєно співучасниками К., безробітними громадянами П. і С, котрі добре знали винного і в такий спосіб вирішили помститися за його „пропащу душу“, як сформулювали вони самі мотиви своїх злочинів. Особи потерпілих досі встановити не вдалося».

Ukraіnіan peep-show-3, або Несподівані подробиці