Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
У порівнянні із моїми тодішніми уявленнями, негативні метаморфози старіння зараз виглядають майже непомітними. Жили на ногах підступають усе ближче до поверхні шкіри і скручуються у болючі вузлики в очікуванні кожного дощу, а якщо натиснути пальцем, — уперто пружинять. Зате зовсім не пружинить шкіра під пальцями, вона підступно податлива і тонка, ще трохи — і крізь неї зовсім чітко проступатимуть якісь острівці й нерівності, всі ці підступні рифи, які з’являються так непомітно і вже не хочуть відступати із завойованих позицій. А потім якогось ранку раптом помічаєш, що вже не можеш повернути голову на дев’яносто градусів, а тільки на якихось сімдесят, і навіть від цього перед очима йдуть кола і щось порипує у хребті, ніби погано покладений паркет під ногами.
Єдине, чого стає щораз більше, — це сірий колір. Якось раптово я почала зауважувати, скільки довкола мене сірого: будинки, обличчя, бруд на вулицях і одязі, сірим видається навіть колір зубної пасти, хоча це й суперечить усім маркетинговим стратегіям. Сірим видається навіть сніг, часом навіть перший. Напевно, це якась фобія сірого кольору, сірофобія. А може, перша стадія синдрому стерильності? Далі я почну через день прибирати, потім щодня, ще за якийсь час почну стерилізувати посуд. А потім не зможу працювати в газеті, бо журналістика, відомо, або брудна, або сіра, тобто ніяка.
Видушую ще один прищик, прикладаю на ранки із крапельками крові шматочок вати, намочений у розчині перекису водню, і востаннє критично оглядаю себе в дзеркалі. Досить розслаблятися. Завтра мені виповниться тридцять.
Як мислять слідчіКоли я прочитала в газеті «Гальт!» про диктофон, який Михайло вмикав у кишені, знімаючи штани перед актом кохання, то згадала, як він розповідав мені, що для того, аби вилікувати свою дружину від наркоманії, попросив свого друга стати її коханцем. Мовляв, свіже почуття дозволить їй побороти залежність. Мети досягнуто не було, але й конфлікту з другом не виникло. Мене ще тоді здивував спокій, із яким Михайло розповідав про цей епізод. Можливо, у нас із ним просто різні погляди на інтимність? Як, наприклад, із Теобальдом, який вважає, що багато кому би сподобалося, якби за ним спостерігали прихованою камерою.
— А наші з тобою стосунки — це теж було завдання? — нарешті наважилася запитати я, коли ми зустрілися вперше після тої публікації в «Гальт!».
— Ні, ну що ти, — не задумуючись, відповів Михайло. — Як ти не розумієш, я ж для нас старався. За цей серіал, точніше, за твою згоду зніматися в ньому німці заплатили круглу суму, я вигідно її вклав, і незабаром ми з тобою зможемо оселитися десь над морем і жити на дивіденди. Хіба ти проти?
— А чому ти зараз мене про це питаєш, а не тоді, коли я «погоджувалася»?
— Це мав бути сюрприз, мені навіть на думку не спало, що ти можеш ображатися. Хіба я щось зробив не так?
— Я їду працювати до Німеччини. Напевно, надовго, — сказала я.
— Куди? Чого? А як же ми? — запитав він.
Я не відповіла.
Пізніше Сніжана Терпужко написала мені, що після серйозного фінансового розслідування, проведеного в нашій газеті, проект спершу хотіли закрити, а потім запропонували змінити політичні орієнтири й перейти у безпосереднє, але неофіційне підпорядкування певних органів, назву яких Сніжана не наважувалася вживати в листі. Тепер КРІС-2 уже не був власністю лише ТРУБЗ(нє). Виявляється, кулуарна боротьба за наше видання велася не лише між Нашою політичною силою і ТРУБЗ(є), бажаючих використати газетну площу з метою досягнення власних політичних амбіцій було значно більше. Афера з іноземними «консультантами» виявилася лише зручним приводом, щоб реалізувати задумане.
Про те, що містер Арнольд працює не тільки на європейський благодійний фонд, а й на відому вітчизняну структуру, Панько Овочевий дізнався мало не з самого початку перебування голландця у Тигирині. Вони з Соломоном Айвазовські вирішили підкупити містера Арнольда і примусити його перейти на бік Інвестора. Саме про це й домовлялися під час баченої мною зустрічі у «Моцарті». Містер Арнольд на все погодився, взяв запропоновану суму (2000 доларів, знайдені у його номері після викрадення), але продовжував збирати інформацію, насамперед фінансову, яка не повинна була потрапити за межі редакції. Суми, записані у його блокноті, були гонорарами, які він запропонував панові Фіалку і панові Маргариткові за доступ до цієї інформації. Ті нібито погодилися, але просигналізували Інвесторові й за вказівкою керівництва дали містерові Арнольду «липові» дані. А коли вже перед самим від’їздом «консультанта» Панько Овочевий довідався, що витік інформації таки стався, містера Арнольда було викрадено. Щоб це трапилося без свідків, Панько Овочевий подзвонив мені на мобільний із рецепційного телефону в «Інтерекстрімі», і я поїхала до лікарні, а більше за пересуваннями нашого гостя ніхто не стежив, усі святкували. Тоді Панько Овочевий та Соломон Айвазовські відвезли кудись містера Арнольда. Куди саме, так і залишилося таємницею.
Сніжану було запідозрено в тому, що саме вона дала містерові Арнольду компрометуючі бухгалтерські документи. Але, як стверджує сама Сніжана, він отримав їх від Олежика Трав’янистого, а той, своєю чергою, перепродував інформацію у відповідні органи.
Усі ці події залишилися в глибокій таємниці, і про нового власника газети ніхто, крім кількох посвячених, не знає. Для загалу КРІС-2 продовжує залишатися виданням, вартим довіри, демократичним, незалежним і опінієтворчим. Зараз КРІС-2 проводить резонансну акцію «Вільна журналістика». У серії публікацій найвідоміші журналісти міста розповідають про свої сутички з владою і неофіційні методи їх вирішення, на зразок хабарів, обміну
