На білому світі - Микола Якович Зарудний

Васько вибирає найкращого півника, якого він кілька днів вирізував з фанери, і старанно розмальовує його фарбами. Крила — жовтогарячі з чорним, гребінець — червоний, а хвіст виграє всіма кольорами райдуги. Це найкрасивіший півник, якого він будь-коли зробив: веселий, ось-ось махне крилами і прокричить своє «ку-ку-рі-ку-у!».

У дворі Васька оточує дітвора, захопленню немає меж, півник переходить з рук у руки, навіть дорослі хвалять хлопчика, і він обіцяє всім наробити півників, як тільки роздобуде фанери.

Тепер Васько шукає місця, де б прибити свого півника. Найкраще б на даху, але як ти виберешся на шестиповерховий будинок? Погляд його зупиняється на цегляному гаражі, що стоїть у глибині двору. З кількома своїми друзями малий Гайворон підходить до приземкуватої будівлі і вирішує, що півникові на цьому даху буде добре.

Хлопці підсаджують Васька, і він прибиває свого півника над дверима.

Він довго не може намилуватись своїм півником, такий він веселенький і гарний! Як живий. Цілий день біля гаража, з півником на даху, гралися діти, бабусі показували його своїм онукам, і вони тягнулися рученятами до небаченої птиці.

А ввечері сталось те, чого Васько не може зрозуміти й досі. До гаража під'їхала блискуча «Волга». З неї виліз низенький чоловік у білому кожушку і, розставивши ноги в стоптаних туфлях, втупився очима в півника.

— Хто прибив півня?! — аж затрусився він.— Хто лазив по моєму гаражі? Дайте мені цього шибеника, я з нього шкуру спущу! Чорт би вас усіх забрав!

Чоловік у кожушку схопив якогось хлопчика за руку і зашипів:

— Хто лазив на мій гараж?

Хлопчик заплакав. Підбігло кілька бабусь.

— Та пустіть його.

— Нічого з вашим гаражем не сталось.

— Скажи, хто це зробив? — важко дихав чоловік.

— Не скажу-у.

— Це я прибив півника,— підійшов до злого чоловіка Васько.

— Ти-и? — білий кожушок загрозливо наближався. Васько став, тільки скривився від болю, коли короткі товсті пальці власника гаража вп'ялися в його плече. — Зараз же зніми його!

— Не зніму!

— Ах ти ж хуліган! — чоловік замахнувся і вдарив хлопчика.

— Ви… ви… самі… фашист,— Васько знайшов найстрашніше слово.

Чоловік знову підбіг, замірився, але вдруге не вдарив.

— Я, я тебе, розбишаку… Хто твій батько, з якої ти квартири, я твого батька до суду потягну! — Чоловік виніс з гаража довгу тичку і щосили вдарив по півнику, але не влучив. Ще раз ударив, але півник так само високо тримав свого гребінця. Тільки за третім разом він упав, розпавшись на різнокольорові шматочки,

— Скотина безсердечна,— похитали головами бабусі і розійшлися.

Плачучи, Васько побіг до кімнати і почав розмальовувати іншого півника. Він плакав не від болю, хоч і щеміло плече, а від образи.

Платонові розповіли про цю подію, щойно він з'явився в дворі.

— Пишва з четвертої квартири поламав півника і бив Васька…

— А Васько назвав його фашистом…

Не стукаючи в двері, Гайворон ускочив у четверту квартиру. Господар сидів на дивані, грався з білим цуциком. Платон схопив Пишву за комір піжами і так трусонув, що вона розлізлася на плечах.

— Ти навіщо бив дитину?

— Рятуйте! — заволав Пишва. З вереском вбігла до кімнати товста жінка, кинулась на балкон:

— Вбивають, караул!

Платон відпустив піжаму.

— Наволоч ти.— Тільки тепер пригадав, що вже зустрічався з цим чоловіком. Це той, що шептав на станції Наташі: «Тут усі беруть хабарі…»

— За образу особи я вас по судах затягаю,— пообіцяв Пишва. — Я тобі усе пригадаю!

З балкона виглядала перелякана Пишвиха. Тримала в руках горнятко з квіткою, очевидно, для самооборони.

— Слизняки! Не хочеться тільки рук бруднити.— Платон повернувся і вийшов.

Гавкало собача.

У кімнаті Васька не було. Стурбований, Гайворон вийшов у двір, біля гаража було повнісінько дітей. Платон підійшов і всміхнувся: на гаражі сидів Васько і прибивав нового півника. Він хоч і не був настільки гарним, як його загиблий попередник, але маленькі люди, в коротеньких пальтечках і шубках, зустріли появу півника таким радісним криком, що його чутно було аж на Володимирській гірці…

Напередодні Жовтневих свят Наташу виписали з клініки. З її поверненням у квартирі Нарбутових знову запанувала атмосфера, яку вміють створити розумні люди, що знають ціну життю. У їдальні і в Наташиній кімнаті було багато квітів. На стіні висів великий аркуш паперу з родинними афоризмами, що їх писали батько і Наталка.

Наталка прочитала останній: «Якщо борщ холодний — підігрій його!» Батькові афоризми були завжди на господарсько-кухонну тематику і призначались здебільшого для матері. Чудний батько!

— Платон двічі приходив.— Ольга Аркадіївна бачить, як пробивається рум'янець на щоках дочки. Вона розповідає Наташі, що в нього померла мати, не від хвороби серця, ні, вона просто застудилась… Платон забрав брата сюди й перевівся на заочний відділ академії…

Наталці тяжко від того, що вона не написала жодного листа Платонові, не підтримала його в тяжку годину. Мати не знає, де він тепер мешкає, і дівчина йде до батька.

— Будь другом, тату…

— Буду,— пригортає до себе доньку Михайло Костянтинович.

— Розшукай Платона,— просить Наташа.

— Єсть!

Але це ще нічого не означає, коли полковник сказав «єсть».

Мова йде про те, щоб розшукати в місті людину, яка не має своєї квартири. Довідкове бюро написало, що Платон Андрійович Гайворон проживає