Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Гляньте, мамо, — мовив Джорджі,— тут на шибці надряпано алмазом «Дж. О.» Я раніше не бачив цих літер, і це не я їх надряпав! — Це була кімната твого тата ще до того, як ти з’явився на світ, — відповіла вона і, почервонівши, поцілувала сина.
Емілія була дуже мовчазна, коли вони поверталися в Річмонд, де вони тимчасово мешкали і куди усміхнені, метушливі адвокати приїздили відвідати місіс Осборн (свої візити вони, звичайно, вписували їй потім у рахунок); там, певна річ, була кімната й для майора Доббіна, який часто з’являвся до них верхи, бо мав багато справ, пов’язаних з опікою над Джорджем.
Джорджа на невизначений час забрали з закладу містера Віла, а тому джентльменові доручили скласти напис для гарної мармурової плити, яку мали поставити в церкві Сиротинця під пам’ятною дошкою капітанові Джорджу Осборнові.
Місіс Буллок, тітка Джорджі, хоч те мале чудовисько і пограбувало її на половину суми, яку вона сподівалася; і отримати від батька, все-таки засвідчила свою незлобливість і помирилася з матір’ю та сином. Роугемптон недалеко від Річмонда; і ось одного дня до будинку Емілії в Річмонді під’їхала карета з зображенням золотих биків на дверцятах і з недокрівними дітьми всередині. Родина Буллоків з’явилася в садку, де Емілія читала книжку. Джоз сидів у альтанці і безтурботно вмочав полуниці у вино, а майор в індійській куртці підставляв спину Джорджі, якому заманулося пограти в довгу лозу. Хлопець беркицьнувся і влетів у зграйку малих Буллоків з величезними чорними бантами на капелюшках і широкими чорними поясами; вони йшли в супроводі своєї матінки, теж убраної в жалобу.
«Він за віком якраз пара моїй Розі», — подумала дбайлива матуся і глянула на своє любе дитя — хворобливу семирічну дівчинку.
Розо, підійди й поцілуй свого любого кузена, — мовила місіс Фредерік. — Ти не знаєш мене, Джордже? Я твоя тітка.
Я знаю вас дуже добре, — відповів Джордж, — але не люблю цілуватися. — І він ухилився від пестощів слухняної кузини.
Проведи мене до своєї матері, пустунчику, — сказала місіс Фредерік, і дами зустрілися після багаторічної перерви.
Поки Емілію долали турботи й злидні, місіс Буллок жодного разу не подумала відвідати її, але тепер, коли вдова посіла досить помітне становище в світі, зовиця, звичайно, прийшла, — а як же інакше? Те саме зробили й багато інших. Наші давні знайомі міс Суорц та її чоловік галасливо налетіли з Гемптон-корт з лакеями у жовтогарячих лівреях, і мулатка бурхливо, як завжди, почала виливати Емілії свою любов. Віддаймо їй належне: вона й далі любила б Еммі, якби могла з нею бачитися. Та que voulez vous? — у такому величезному місті людям ніколи бігати й розшукувати друзів; коли вони випадають з наших лав, то зразу губляться, а ми крокуємо далі без них. Хіба чиюсь відсутність помічають на Ярмарку Суєти? — Одне слово, ще не скінчилася жалоба по містерові Ос-борну, як Еммі опинилася в центрі вишуканого світського товариства, члени якого не могли навіть уявити собі, що хтось, допущений у їхнє коло, не вважав за велике щастя знатися з ними.
Серед них, мабуть, не було жодної дами, що не мала б у родині пера, хоч її чоловік міг просто торгувати маринадами в Сіті. Деякі з тих дам були дуже вчені й добре з усім обізнані: читали твори місіс Сомервіл і вчащали до Королівського інституту. Інші були суворими протестантками і трималися Екеетер-хола. Треба визнати, що Еммі цілком розгублювалася серед їхнього базікання і страшенно змучилася, коли раз чи два мусила прийняти запрошення місіс Буллок. Та дама наполегливо опікувалася нею і великодушно взялася виховувати її. Вона підшукувала для Емілії кравчинь, перевіряла, як вона господарює, і стежила за її манерами. Вона часто приїздила з Роугемптона й розважала зовицю нудною світською балаканиною і нікчемними двірськими плітками.
Джоз любив послухати місіс Буллок, зате майор сердито покидав товариство, коли з’являлася ця дама зі своєю дешевою світськістю. На одному з найвишуканіших Буллокових обідів він Примудрився заснути під самим носом у лисого банкіра (Фредові все ще дуже хотілося, щоб осборнівські гроші Йерейшли від Стампі й Роді до їхнього банку), а тим часом Емілія, що не знала латини, не чула, хто написав останню Статтю в «Едінбурзькій газеті», яка набула великого розголосу, і нітрохи не сумувала чи, навпаки, не раділа з приводу несподіваного виверту містера Піла під чає обговорення фатального законопроекту про пільги католикам, сиділа мовчки серед дам у просторій вітальні, дивлячись крізь вікно на оксамитові моріжки, рівненькі стежечки, всипані жорствою, і блискучі дахи теплиць.
Вона, мабуть, добра, але нудна, — зауважила місіс Роді.— А той майор, видно, дуже нею épris /Захоплений (франц.)/.
їй бракує стильності,— додала місіс Голіок. — Вам, голубко, ніколи не пощастить її виховати.
Вона темна людина й нічим не цікавиться, — мовила місіс Глаурі замогильним голосом і сумно похитала високим капелюшком. — Я спитала її, коли, на її думку, впаде папа римський: тисяча вісімсот тридцять шостого року, як вважає містер Джоулс, чи тисяча вісімсот тридцять дев’ятого, як вважає містер Уопшот, а вона каже: «Відпий папа! Хоч би з ним нічого не сталось. А що він зробив?»-Вона вдова мого брата, — відповіла місіс Фредерін, — і мені здається, що вже саме це зобов’язує нас, любі мої, приділяти їй увагу й тепер, коли вона виходить у світ, допомагати їй порадою. Ви ж розумієте, що в тих, чиї розчарування всім відомі, не може бути корисливих міркувань.
Бідна та місіс Буллок, — сказала місіс Роді своїй приятельці місіс Голок, коли вони разом їхали додому, — вічно вона щось задумує і влаштовує! Вона хоче, щоб місіс Осборн перенесла свій рахунок з нашого банку
