Лікарня на відлюдді - Олексій Михайлович Волков

— В'язатися!

— Ножниці!

— Надю, не спи, щойно одинадцята. Сушити!

— А... Куди ви так женете? — не зрозуміла вона. — Що за темп?

— На рекорд ідемо, — зосереджено промовив Ілля, роблячи своє. — Кохера!

— Затискач! — не відставав Олег.

— Обкластися!

— Ні, — здивувалася Надя, — вони точно на рекорд ідуть.

— Сушити, відсмоктувач!

— Ілля, он він. Сам наставився, гад...

— Бачу... — прокректав Медвідь, виводячи апендикс у рану. — Ще один затискач.

— Молодець, так і тримай, я обійду... — намагався якнайкраще допомогти Олег. — Лігатуру на затискачі!

— Ножниці! Надю, я ж просив — не спи! — знову взявся за сестру Ілля.

Але вона лише сопіла, висловлюючи невдоволення.

— Надю, «зетку»!

— Ось так, молодець.

Тепер вже не витримав анестезіолог. Відірвавшись від свого «господарства», Сергій Андрійович Щур зазирнув до операційного поля і стурбовано похитав головою:

— Хлопці, ви що, озвіріли? Точно — на рекорд ідуть. Чого ж ви не сказали? Я його як мінімум на сорок п'ять хвилин «загрузив ».

— Ну, ми ж не знали, що так добре піде, — виправдався Ілля. — Серветку лапаратомну давай. Все. Шити!

— Атас... — знову не витримала сестра. — Сімнадцять хвилин! Скільки працюю, такого не пам'ятаю.

— Потім дивуватимешся, — Ілля незворушно робив своє. — Шити, далі...

***

Каталка з хворим випливла з дверей операційної і заторохкотіла коридором у напрямку реанімаційного відділення, де проводили найближчу добу всі прооперовані.

— Що, вже зробили?! — не могла повірити дружина хворого, здивовано йдучи за каталкою, не вірячи, що всі переживання вже позаду.

На телеекрані встановилася картинка — у ринзі стояв спокійний, зосереджений Віталій Кличко. Потім показали доволі грізного з вигляду негра. Той смикав носом, набираючись люті. Олег вже влаштувався перед телевізором. Потираючи руки від задоволення, заскочив Ілля:

— Ох, дасть він йому зараз, ох, дасть...

Сівши поруч, Медвідь щасливо глянув на колегу.

Бій почався. Негр став у глухий захист, а Віталій почав тиснути його то з одного, то з іншого боку, завдаючи ударів.

— Чого він тягне кота за хвіст? — не витримав Ілля. — Добивати треба!

— Та заспокойся ти, довше подивимося.

У двері постукали, і на порозі з'явилася Надя. Жоден із лікарів не звернув уваги на стурбований вираз обличчя операційної сестри.

— Ілля Петрович, — промовила вона, — ми там дивилися, і не можемо знайти однієї салфетки лапаротомної. Немає ніде...

— Що він робить? Що він робить?! — схопився за голову Ілля.

— Так і догратися можна... — погодився Олег.

— Я кажу — салфетки однієї немає, — повторила Надя.

— То пошукай, — махнув рукою Ілля. — Та що ж він робить?!

— Ілля Петрович, — майже по складах промовила операційна. — Я кажу — ніде немає.

— Надю, я що, за тебе шукатиму? Чого ти хочеш? Ти що, не бачиш?

У телевізорі гонг сповістив про закінчення чергового раунду.

— Надю, я весь — увага, — повернувся до неї Ілля. — Чого тобі треба?

— Немає однієї салфетки. Ми все перевернули.

— Чекай, як це — немає? — вже зовсім іншим голосом промовив Медвідь. — Ти що, жартуєш?

— Ідіть самі подивіться.

На обличчі Медвідя тепер було написано переляк. Вони обоє з Олегом наче по команді скочили із місць.

***

В операційній просто на підлозі на чистому простирадлі було розкладене все, що кидалося до миски під час операції. Серед решти лежали три великих лапаротомних серветки, забруднених кров'ю. Над ними і зігнувся Ілля. Поруч на столику лежало одинадцять чистих, не використаних серветок. Олег ще раз заходився рахувати. Загалом їх було лише чотирнадцять.

— У зв'язці п'ятнадцять, — пояснювала Надя. — Ми завжди так ставимо, потім на кінець операції рахуємо, щоб нічого в животі не лишити... Ось, одинадцять чистих і три використаних...

— А може, там не було п'ятнадцяти? — засумнівався Олег.

— Виключено, — відрубала операційна. — По кілька разів перераховуємо ще у закладці, а потім на столику.

— І що, кругом дивилися? Може, десь лежить? -Де?

— Ну, може, щось злиплося?

— Усе перевірили, Ілля Петрович, нічого не злиплося.

— Але ж ти рахувала, коли ми операцію закінчували! І казала, що всі є!

— Казала! Але ви мене так підганяли. Могла помилитися.

Олег з Іллею вийшли з операційної.

— Що будемо робити? — запитав Медвідь, припаливши і глибоко затягуючись.

На екрані телевізора кремезний негр нарешті розлігся на рингу, проте це вже нікого не цікавило.

— Ну, почнемо з того, що не розумію, як ми могли її там забути, — промовив Олег. — Ні, в животі ми її не лишили.

— Тоді де вона?!

— Не знаю.

— І я не знаю. Вже наприкінці операції я ставив серветку в малий таз, щоб перевірити випіт.

— Так у неї кінець стирчав назовні, — переконував його Олег. — І взагалі, мені здається, що використали ми лише три серветки. Тому та, що пропала, повинна би бути із чистих.

— Ти впевнений?

— Ну... — розвів руками Олег, — так мені здається. А ти спробуй сам згадати.

— Не можу. Усю операцію пам'ятаю, а про серветку не можу згадати. А ту, що ми наприкінці ставили, — ти її витягав із живота?

— Ти сам її витягав, — знизав плечима Олег.

— А ти точно пам'ятаєш?

— Гм-м...

— От і я точно не пам'ятаю. Це завал...

Ілля зняв білий ковпак і, схиливши голову на руки, запустив пальці у волосся.

***

Обоє схилилися над ліжком хворого. Пацієнт ще мружився і погано розумів, що відбувається.

— Як ви себе почуваєте? — запитав Ілля.

— Нормально, доктор...

Невідомо для чого Ілля помацав його за живіт навколо пов'язки.

— Ну, ти зовсім, як дитина... — відвів його убік Олег. — Чого ти причепився до слабого? Що він тобі може сказати?

На Іллі не було обличчя.

— Невже вона може там бути? — бурмотів Медвідь. — Не розумію, яким чином... Шеф уб'є...

— Та зажди ти! Давай подумаємо.

— Що тут думати?! — пошепки волав Ілля. — Якщо сестра гарантує, що по її лінії все чисто, значить, серветка у животі.

— Вона ж рахувала, коли ми з живота вийшли, — стояв на своєму Олег. —